Киевская погибель

Віднедавна на полицях книжковимх магазинів столиці можна знайти роман Валерія Грузіна з інтригуючою назвою "Гибель Киева". Про автора дізнаємося, що він "вырос на Стрелецкой улице и всю жизнь ошивался на Старокиевской горе". Разом із тим - "жил в Нью-Йорке и других городах мира", а також "имел обстоятельные беседы со Святославом Рерихом, Ирвином Стоуном, Джеорджем Соросом и другими умными людьми мира". Але "лучше Киева и киевлян так ничего и никого не нашел".
Із викликом оформлена обкладинка: фото зруйнованих пам'яток архітектури на тлі багатоповерхівок-новобудов. Книжку ми ще не відкриваємо, проте вже передбачаємо розповідь про страждання столиці: від руйнування культурного центру, від понаєхавших, для яких немає нічого святого. Актуально. Хоча іноді найактуальнішу тему, найсвітлішу ідею можна легко споганити недолугою реалізацією. У школі теж можна дати учням завдання: написати про щось вічне, високе...І напишуть. Але не кожен твір із тієї самої теми насправді візьме за душу.
Автор підійшов до завдання просто і прямолінійно, у стилі "що бачу, про те й співаю". Головний герой роману - корінний киянин, спортсмен - бігун, каратист і просто супермен, який хоче відстояти - практично самотужки - своє рідне місто. Вороги - це "армія" тих, хто приїхав до столиці з інших міст та сіл, безультурна орда, сарана, пошесть, від якої вже ледь-ледь дихають корінні кияни. Власне,катастрофічну ситуацію найкраще ілюструє фраза з роману:"Мимо скамеечки сновали недобитые киевляне..."
Зрештою, головний герой, Алєксандр, озлоблений не тільки на понаєхавших, а загалом на життя, у тому числі особисте, яке не склалося. А от у старих кварталах і спогадах про минуле - йому більш затишно. Тут і відбуваються його пригоди, перемоги та поневіряння.
Проте - сюжету дуже не вистачає динамізму. Хоча в анотації й зазначено про "гостросюжетну форму". Автор страждає на багатослів'я, робить занадто довгі ліричні відступи, акцентує увагу на несуттєвих деталях. Навіть моменти, коли герою загрожує небезпека, виписані доволі мляво. Текст перенасичений недоречними зменшено-пестливими формами: "ушко", "носочек", "пяточка", "пальчики", "косточки". Цікаво, що поряд - таке саме зловдживання формами згрубілості. При цьому слід констатувати: у романі автор послуговується надто обмеженим словниковим запасом.
Незважаючи на це, у творі наявний радикалізм, точніше -максималізм. Світ (для героя його світ - це Київ) - поділений чітко на "своїх" і "чужих". "Своїх" - корінних киян - він із дивовижною легкістю впізнає серед інших, виділяє із натовпу. Зокрема, й жінок. Як розгледіти мешканку столиці з діда-прадіда? У неї обов'язково - навіть після 40 років - залишаються стрункі та довгі ноги, на обличчі відсутні зморшки. І - найголовнівше - талію можна обхопити складеними півколом пальцями обох рук, і ці пальці зімкнуться. Всі інші жінки - ненавидять її та заздрять. Ще, звичайно, інтелект, шарм, чарівність, неперевершеність - усе вбиває наповал."...распознал в ней киевлянку, предки которой до третьего колена никогда не жили не то что в пригороде, на Куренёвке".
А ось як виглядає понаєхавшая. "За ближайшим столиком восседала миловидная мордатенькая особа лет двадцати. В шифоновом платье в мелкий цветочек с преувеличенным по смелости декольте. Оно и понятно: коровья грудь, очевидно, была её главной ударной мощью. "Наверняка при ходьбе косолапит", - подумал он. Но всё же испросил разрешения присесть. В ответ барышня хмыкнула и достала мобильник, дескать, востребована. "Понаехало, - подумал Александр. - Если не из деревни, то из Николаева".
Складається враження, що проблеми Києва час від часу, але стрімко, опускаються у головного героя нижче пояса. Тобто, він їх потім звідти знову підіймає - до рівня мозку, але конролювати довго не може. І вже не зрозуміло, що його більше хвилює - руйнування історичного центру, незаконна забудова чи хронічна стурбованість - хто перед ним - киянка чи некиянка і які там у неї параметри. Озлобленість у деяких епізодах переходить у безсилість та безпомічність. І якийсь недолугий портрет корінного мешканця раптом постає. Бо усі ці описи можуть викликати (у когось, ненароком) і прямо протилежну реакцію. Мимоволі виникає думка: а може, саме для цього роман і написаний? Дискредитувати справжнього киянина. Викликати відразу. Змістити акценти. Чи автор просто перестарався у прямолінійності та емоційності.
?

Назви своє ім'я)))

Порноактеры брали себе псевдонимы,исходя из того,что имя-это кличка первого домашнего животного,а фамилия-название улицы,на которой живут.
Далі:http://inayas-jj.livejournal.com/113743.html

БАН-ки [трилітрові]))

Ні. Не про фінансову кризу))
Тільки-но довідалася, де в інтернет-просторі мене забанили)Х-ха. Причому, подекуди це було давно, а от дізналася - тільки зараз. Отже, банять там, де й без того примітивно та нецікаво. Коротше кажучи, розвеселилася, бо "нечего на зеркало пенять, коли у самого рожа..."))
Але от, згадуючи свій жж-досвід, скажу, що за ці роки не забанила жодного юзера. Претензій ні до кого не мала. Просто просила (усно чи письмово) - не писати тут.

Ще з новин. Відновила свій загублено-забутий пароль на ВИДЕЛЦІ (з Богдановою поміччю)). Хоча так досі ще нічого там і не написала. Проте очікую напливу натхнення))

День сьогодні був веселий. Вечір йому аж ніяк не поступатиметься!:)

Соковиті барви вечора