![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensДобре бути хорошим для багатьох людей. Для цілого світу. Для Всесвіту.Це просто.
Важко любити і розуміти ОДНУ людину.
На ОДНУ людину можна скидати усі неприємності та образи, яких інші не бачитимуть. На ОДНУ людину зручно скидати поганий настрій.Особливо, коли вона тебе любить, кохає - і все зрозуміє, і все сприйме. Легко робити боляче тому, хто тебе любить. Чи просто слабшому.
Легко пропонувати допомогу тоді, коли вона ВЖЕ або ЩЕ не потрібна. Важко прийти у потрібний момент.
Легко радити і казати, що все буде ок, коли у самого все добре і щастя через край. Важко ще й когось підтримувати, коли сам майже вмираєш.
А як сказати добру, щасливу для тебе новину, коли знаєш, що для іншого це буде - мало не смертельний удар? де тут знайти середину?..
Все так просто, коли дивишся збоку. Все так непідйомно, коли проблема - твоя.
Трохи тішить, що переживаєш те, через що інші вже давно б повісилися.А тоді думаєш - а може б?..І тоді всі проблеми - ... Але ж буває, що людина йде, а її проблеми - лишаються. І тоді їх доводиться вирішувати вже іншим, ПІСЛЯ неї. То навіщо грузити ближнього свого?..
Так, я зірвалася сьогодні. Зірвалася.
Я не знаю людини, яка не зірвалася б після трьох безсонних ночей.Після всього цього.
Ці ножі в спину...навіщо?..за що?..як любить повторювати дехто : "карма".
Навіщо говорити з людиною, якщо зовсім не розумієш, не відчуваєш її болю, а топчишся по її ранах?..
"Все буде добре" - занадто загальна фраза. Вона ні про що не говорить. Що "все"?
Добре може бути щось конкретне. І за певних умов. А цих умов може ніколи не бути.
Тоді треба шукати щось інше. Але на ТОМУ фронті вже не буде нічого і ніколи.
Буває так: толку з того життя, якщо для того, щоб воно вдалося, треба заново народитися.Чи вже не народжуватися ніколи.Звичайно, можна сказати, що все це умовності.Що сприймати треба легше. Закосити під дурника. Зробити вигляд, що нічого не відбувається.Але це теж ілюзія. Від того, що ми чогось не помічаємо - воно не перестає існувати.Далі світу все одно нікуди не подінешся. А світ якийсь тісний і душний, як комора.І всі тут поряд.І хочеш-не-хочеш - дивися.Дивися, як знаходять больові точки і так луплять по них, так луплять...Весело, аж в очах темніє. Хтось (та дуже багато хто) навіть не усвідомлює, що калічить іншого! От скрутив голову, а думав, що ощасливив!.. Теж своєрідна ілюзія, до речі:))
Виснок такий - банальний: ніхто нікому на фіг не потрібний. Кожен має бути сильним і вміти викручуватися та переживати усе САМ, без допомоги. А з допомогою лізти, коли не просять, мабуть, усе ж не варто. Щоб не зашкодити. Знову чогось згадався приклад із медицини. Людина дуже хвора. Їй кажуть: "Швидко треба робити операцію, бо помреш!" А хворому якесь там шосте чи сьоме чуття підказує: ні! От і не робить.І що виходить? Згодився на операцію - точно помер. Відмовився - живе ще довго і щасливо багато років. І все якось нормально обходиться.
!!!!!!!!!ВИСНОВОК № 2 - ПАРАДОКСАЛЬНИЙ: людину, про яку, може, варто було б давно й забути, продовжуєш любити. Незважаючи ні на що.Це дивно. І все одно співчуваєш. І переживаєш через проблеми цієї людини - ще більше, ніж через свої.І ще є такий стан, коли хочеш одночасно бити й обмімати, плакати й сміятися, проклинати і прощати, вмирати з горя і радіти, вбивати і воскрешати, воювати і миритися. І знаєш, що все одно не зрозуміють. Образяться. І на емоції. І на правду без емоцій. А всередині щось горить. Тільки не роздивишся - чи це страшний вогонь, чи красивий. Чи він спалює все живе, чи освітлює шлях. А вихід із цього всього - поринути з головою у справи. Якщо їх буде дуже мало - то вигадати нові. І щоб зовсім не було часу думати. Ні про що. Розчинитися у цьому. Типу ти є, - але тебе немає.
П.С. Відчуваю, що за деким уже давно дуже скучила!
НАЙГОЛОВНІШЕ!!!!!!!П.П.С. Вибачте всі, кого образила - навмисне чи не навмисне. Просто хотілося справедливості. Чесно. Бо є те, що стається закономірно. А є те, що справедливо. Так от: закономірності дуже часто несправедливі.Проте своїх думок нікому в голову не вкладеш. І саме по собі нічого не зміниться.І знову дивишся: все ніби правильно, і претензій-то пред"явити нікому.Але...несправедливо.Тільки в жодному суді в світі цього не доведеш.І ніякий адвокат не допоможе.
Дай Бог, щоб у кожного в житті були тільки справедливі закономірності.
Важко любити і розуміти ОДНУ людину.
На ОДНУ людину можна скидати усі неприємності та образи, яких інші не бачитимуть. На ОДНУ людину зручно скидати поганий настрій.Особливо, коли вона тебе любить, кохає - і все зрозуміє, і все сприйме. Легко робити боляче тому, хто тебе любить. Чи просто слабшому.
Легко пропонувати допомогу тоді, коли вона ВЖЕ або ЩЕ не потрібна. Важко прийти у потрібний момент.
Легко радити і казати, що все буде ок, коли у самого все добре і щастя через край. Важко ще й когось підтримувати, коли сам майже вмираєш.
А як сказати добру, щасливу для тебе новину, коли знаєш, що для іншого це буде - мало не смертельний удар? де тут знайти середину?..
Все так просто, коли дивишся збоку. Все так непідйомно, коли проблема - твоя.
Трохи тішить, що переживаєш те, через що інші вже давно б повісилися.А тоді думаєш - а може б?..І тоді всі проблеми - ... Але ж буває, що людина йде, а її проблеми - лишаються. І тоді їх доводиться вирішувати вже іншим, ПІСЛЯ неї. То навіщо грузити ближнього свого?..
Так, я зірвалася сьогодні. Зірвалася.
Я не знаю людини, яка не зірвалася б після трьох безсонних ночей.Після всього цього.
Ці ножі в спину...навіщо?..за що?..як любить повторювати дехто : "карма".
Навіщо говорити з людиною, якщо зовсім не розумієш, не відчуваєш її болю, а топчишся по її ранах?..
"Все буде добре" - занадто загальна фраза. Вона ні про що не говорить. Що "все"?
Добре може бути щось конкретне. І за певних умов. А цих умов може ніколи не бути.
Тоді треба шукати щось інше. Але на ТОМУ фронті вже не буде нічого і ніколи.
Буває так: толку з того життя, якщо для того, щоб воно вдалося, треба заново народитися.Чи вже не народжуватися ніколи.Звичайно, можна сказати, що все це умовності.Що сприймати треба легше. Закосити під дурника. Зробити вигляд, що нічого не відбувається.Але це теж ілюзія. Від того, що ми чогось не помічаємо - воно не перестає існувати.Далі світу все одно нікуди не подінешся. А світ якийсь тісний і душний, як комора.І всі тут поряд.І хочеш-не-хочеш - дивися.Дивися, як знаходять больові точки і так луплять по них, так луплять...Весело, аж в очах темніє. Хтось (та дуже багато хто) навіть не усвідомлює, що калічить іншого! От скрутив голову, а думав, що ощасливив!.. Теж своєрідна ілюзія, до речі:))
Виснок такий - банальний: ніхто нікому на фіг не потрібний. Кожен має бути сильним і вміти викручуватися та переживати усе САМ, без допомоги. А з допомогою лізти, коли не просять, мабуть, усе ж не варто. Щоб не зашкодити. Знову чогось згадався приклад із медицини. Людина дуже хвора. Їй кажуть: "Швидко треба робити операцію, бо помреш!" А хворому якесь там шосте чи сьоме чуття підказує: ні! От і не робить.І що виходить? Згодився на операцію - точно помер. Відмовився - живе ще довго і щасливо багато років. І все якось нормально обходиться.
!!!!!!!!!ВИСНОВОК № 2 - ПАРАДОКСАЛЬНИЙ: людину, про яку, може, варто було б давно й забути, продовжуєш любити. Незважаючи ні на що.Це дивно. І все одно співчуваєш. І переживаєш через проблеми цієї людини - ще більше, ніж через свої.І ще є такий стан, коли хочеш одночасно бити й обмімати, плакати й сміятися, проклинати і прощати, вмирати з горя і радіти, вбивати і воскрешати, воювати і миритися. І знаєш, що все одно не зрозуміють. Образяться. І на емоції. І на правду без емоцій. А всередині щось горить. Тільки не роздивишся - чи це страшний вогонь, чи красивий. Чи він спалює все живе, чи освітлює шлях. А вихід із цього всього - поринути з головою у справи. Якщо їх буде дуже мало - то вигадати нові. І щоб зовсім не було часу думати. Ні про що. Розчинитися у цьому. Типу ти є, - але тебе немає.
П.С. Відчуваю, що за деким уже давно дуже скучила!
НАЙГОЛОВНІШЕ!!!!!!!П.П.С. Вибачте всі, кого образила - навмисне чи не навмисне. Просто хотілося справедливості. Чесно. Бо є те, що стається закономірно. А є те, що справедливо. Так от: закономірності дуже часто несправедливі.Проте своїх думок нікому в голову не вкладеш. І саме по собі нічого не зміниться.І знову дивишся: все ніби правильно, і претензій-то пред"явити нікому.Але...несправедливо.Тільки в жодному суді в світі цього не доведеш.І ніякий адвокат не допоможе.
Дай Бог, щоб у кожного в житті були тільки справедливі закономірності.
Tags: