homo_feriens. Моє сонце заховалося в хмарах...(с) (Reply)

Не подивилася на сонячне затемнення. Просто було нецікаво дивитися.А люди ходили з темними скельцями... Колись, у підлітковому віці, я була активісткою зі споглядання отаких природних явищ. А тепер...З кожним днем зростає якийсь пофігізм. Не хочеться того, цього...нічого...без тих речей, без яких ще можна жити - живу. Не облом робити тільки те, без чого - відчуваєш - реально задихнешся, помреш на місці ти - або хтось інший. Коли думаєш про інших, відповідальність зростає у багато разів, відразу себе примушуєш, дієш...А для себе - можна й обійтися...Можна просто щось закинути.Бо сил на це немає.
Списала б свій стан на сьогоднішню божевільну крепатуру.Але це ж не сьогодні почалося.І СЬОГОДНІ з цим треба щось робити.І БУДУ. Відірвуся від комп'ютера -і піду, піду, піду...Гуляти. Буває, що спочатку просто йдеш. Без мети. А по ходу вона з'являється. Проте у мене вже зараз є. Знаю, що мені треба. А сонячні затемнення...Вони ще будуть.Тільки краще, щоб сонцю, сонечку ніщо не заважало яскраво світити.