У всякого своя мрія...

Мій брат вчора в такою насолодою гортав журнал про мотоцикли...хотів відкрити собі водійські права на мотоцикл...а сказали, що здавати треба приходити зі своїм мотоциклом, а в нього поки ще нема...тільки мотороллер,який можна назвати купою металобрухту...а мотоцикл - це його,поки нездійсненна, мрія...
він для неї працює...згадую Сашка Ушкалова, який теж дуже хоче собі такий транспортний засіб, але з певних причин не може його мати...дивно.мій брат чимось схожий на Сашка.дуже-дуже віддалено, але схожий...
А в мене немає такого фанатичного захоплення технікою.Був колись велосипед -
і той вкрали...моя мрія зараз не зовсім матеріальна.гроші, престиж - це далеко не все."крута машина", "престижна робота"...від цього нудить. і шлунок псується.а в мене так виходить, що я найчастіше хочу чогось...зовсім не крутого...і того, за що або не платять, або платять те, що навіть копійками назвати не можна...я так ніколи не виберуся зі злиднів, але інакше не можу.
я піддаюся миттєвим поривам серця і розумію, як це насправді класно...ще я пересвідчилася, наскільки огидною є робота журналіста.в мене тепер назавжди буде алергія на неї.я хочу працювати у школі, з дітками, і це бажання тільки посилюється.з осені, думаю, все буде добре, і я забуду про всі неприємності, в тому числі й проблеми зі здоров*ям.до речі, про наболіле.колега готує статтю про те, що країною керують хворі політики:президент-отруєний, прем*єр-
лікує коліно за кордоном,а ще один міністр взагалі лікує невідомо шо...а хто напише про незадовільний стан здоров*я однієї журналістки?...

Громадська робота+робота+нудота

Сьогодні встала години на 2 раніше,щоб встигнути до роботи прийти ще й на акцію на Андріївському узвозі, - щоб його не-ламали-не-руйнували-не-засмічува-
ли-художників-та-інших-митців-без-роботи-не-залишали-на-вулицю-не-виганяли...
Сама там нерідко купую сувеніри, люблю там гуляти.То ж для мене це актуально.
Прийшла на роботу.керівник пішов у Київраду.Лафа!..Сиджу за компом.Дзвонить
однокласниця, яка виходить заміж.Запрошує на "дєвічнік".Прийду, ясєн пєнь...
Зранку мене дуже нудило.Тепер наче пройшло...
Оце думаю, куди б сьогодні зайти пообідати...

День зустрічей

зайшла пообідати в "Домашню кухню" біля м "Театральна".Взяла хавчик.А народу -
сісти нікуди!Тут бачу столик, за яким сидить один чоловік, який,видно,зараз уже звільнить місце...швидко підходжу до столика.раптом дівчина, яка прибирала зі столу, підіймає очі, вітається, називає мене на ім*я.ледь впізнала її - вчилася з моїм братом в одному класі, живе у сусідньому будинку.
давно її не бачила.поговорили.вона,виявляється, тут працює ще недовго...
в шкільні роки вона мріяла про суперхлопця - забезпеченого, з усіма наворотами...не встигла у неї спитати, про що вона мріє зараз.