Дві невеличкі проблеми

1.Ходжу на роботу "капітально" хвора. Уже тиждень. Тягаю повну сумку різних таблеток. Прикол в тому, що ніхто не вірить, що мені справді погано. Колеги то приколюються, думаючи
що я просто вдаю "умірающего лєбєдя", то просто не помічають...Минулий керівник майже звинуватив мене у симуляції, хоча я жодного разу не пожалілася, ні на день, навіть на годину,
не відпросилася з роботи...Правда, тепер керівник інший. Я не прошу, щоб мене жаліли, але, вибачте, тупо не помічати, що людина не перший день ходить з високою температурою, "бронхітним" кашлем, охриплим голосом, через кожні 5 хвилин витирає соплі,
терпить дикий головний біль, який, чомусь, не знімають жодні знеболювальні засоби... Як таке можна симулювати? І як ТАКОГО можна не помітити?...Добре, менше з тим. Настрій у мене все одно робочий. І, як не дивно, у такому стану все одно встигаю більше, ніж мої - здоровіші, старші, досвідченіші - колеги. Чудеса природи...
2. Почала читати роман французького письменника Селіна "Подорож на край ночі". Цікаво...
Хоча дуже вже "оптимістично"...Проте найбільше мені сподобалося про батьківщину № 1 і батьківщину № 2. Десь так воно і є...
На жаль, читати можу тільки в транспорті - зранку і ввечері. Тому й читається повільно.
А ще в мене вже набралося з десяток книжок, які я тільки почала читати, а потім з різних причин (не сподобалося, якось "не пішло", просто не знаходила часу дочитати...) так і покинула. Дуже сподіваюся, що колись усе ж "домучу" їх;) Бо ніби тягар на совісті:) Часу катастрофічно бракує...Але без читання книжок - і для "треба", і для душі - просто себе не уявляю.