Археологія душі (Дзвінки з минулого)

Такі збіги межують із містикою. Але вкотре переконуєш себе, що знову - випадковість. Коли настають вихідні, ти займаєшся своїми справами. І раптом починаєш думати про людину. Причому так, що усе пережите стає загостреним, і колишні почуття-відчуття-настрої оживають. Хоча думаєш так - хвилину-дві, не більше. Бо у спогад вривається дзвінок мобільного. І він раптом дзвонить інакше, ніж завжди. Тобто так, як тоді... Ти дивишся на ім'я абонента, нічого не розумієш. Та не встигаєш відповісти - виклик завершений. Пропущений. Зрозуміло. Для кожної групи абонентів колись ставила іншу мелодію виклику. Потім змінила на одну для всіх. Однак для цього номера виклик чомусь так і залишився. Тому тепер мобільний озвався старим голосом...Але чому?..Добре. Захоче - перетелефонує ще. Це просто співпадіння. І найімовірніше, абонент набрава мій номер випадково - може, навіть сам не зрозумів, клацнувши не те...
Забуваю. А наступного дня ввечері знову дзвінок. І ніби щось повертається. Хоча зрозуміло, що нічого. Але й говорю якось майже так, як і тоді...Та наскільки зараз інше - все.

...Минуле кожного має кілька "пластів".
Колись в українській мові, крім минулого, був ще й ДАВНОМИНУЛИЙ ЧАС. Потім його позбулися. І про деякі речі стало важче говорити і писати. Було минуле. А було те, що ЩЕ РАНІШЕ від того минулого...
Дуже нагадує археологію. Якщо зняти цей шар ґрунту -повернемося назад на 500 років, під ось цим - знайдемо пам'ятки, яким понад 1000 років...а вік того, що ось тут - має довго-довго вгадувати наука.................

(no subject)

Усе ж таки правильно я назвала захопленням цього року -фото.
Треба вивісити свою нову фотосесію.
Під замочок.
Тільки для друзів.
;)