"Рани" уповільненої дії

Турбує, але не так, як застуда. За віком - ближче до життєвої "зими", а воно, бач, звалилося, як сніг на голову. Та не сивина. Про це й раніше тільки пошепки та стиснувши зуби. А тепер же і зовсім невчасно.
...Нагадує про себе, не дає спокою. Але це не стара рана, ще з фронту чи отримана в молодості на виробництві. Точніше - з іншого фронту та з іншого виробництва. Вони не люблять про це говорити та навіть думати.
За 60 і далі, до нескінченності.У полікліники, лікарні, аптеки - щодо такого. Хворі, немічні, не всидіти, не встояти. От нещодавно - знову у черзі...а тоді операція... тільки не вточнюють діагнози, осікаються, відвертаються, говорять загальні фрази, замовкають.
А хто ж думав тоді, давно?..Стало слабнути все разом, вік. А заразом і ось це, мать його, вигулькнуло. Через десятки років. Колись, у 20-30 не думалося, не зважалося, а бажалося, - з ким, коли, де, скільки, навіщо, як...якось буде. Потім стали поважними.А те, що було, неприємно наздогнало. Гротеск. Скажені колючі квіти проростають крізь паморозь.