шо?де?коли?

Повернулася. Зовсім випала з усього. Щось прохолодно тут.Кажуть, тільки від сьогодні.Які новини? Що сталося за останній тиждень? Про що говорять, жартують, зітхають? Напишіть. Або хоч лінки киньте. Будь ласка.

Подорожнє

Під дощ захотілося філософії. Існує все-таки карма. Чи щось схоже на це. Те, чого ми не любимо, те, чого боїмося, завжди наздоганяє нас потім.От моя знайома. Не любить, часом навіть ненавидить дітей. Ніколи їх не мала і мати не збирається. Будь-де у транспорті, особливо у далекій дорозі, поряд із нею обов'язково знайдеться родина з маленькою дитиною.Як правило, крикливою, непосидючою, вередливою.Це її бісить.І знову притягує те саме. Із замкнутого кола не вирватися.Знімає кімнату - а поряд сім'я з купою дітей, принаймні одне з яких не замовкає ні вдень, ні вночі. Саджаючи мене на потяг, поцікавилася: чи всі діти - в моєму купе? Була одна дитина на вагон.Але й там швидко лягли спати. В принципі ж,в усього є свої причини. Якщо у когось, приміром, шило в одному місці, то він не має розраховувати й на спокійних сусідів по купе, автобусу, квартирі. За незначними винятками все так і буває. Є ЩОСЬ, що притягує до себе інші речі. Просто більшість людей цього не аналізує і щоразу стає на ті самі граблі.Якщо нічого не змінити у собі - так і триватиме. Діти, які не дадуть спати, знайдуться і на безлюдному острові.
Не кажу про себе, що я свята, без недоліків. Не люблю, прости, Господи, тупуватих блондинок.Саме з такими, просто класичними (двома!) якось і довелося потрапити в одне купе. Від їхніх розмов тоді вуха в трубочку згорталися. Але їхати мені треба було не надто довго. Подумала, що кілька годин - не так і страшно. Заспокоїлася. Абстрагувалася. А от діти чомусь, тьху-тьху-тьху, ніколи не турбували. Думаю - кого б ще полюбити?