Темними дорогами...

Було це нещодавно у столиці. Чоловік, добряче за 80, живе не з родичами, ветеран, інвалід, реабілітований дисидент, трохи занедужав. Зібрався і поїхав до поліклініки. Спочатку до одного лікаря, той послав його до другого...Коротше, виписали якісь ліки і сказали, що винна спека. Йдучи з поліклініки, старенький став почуватися гірше. Схопився за якийсь паркан. Далі втратив свідомість і впав. ( прозріти )

Татарбунари

Ніколи б не подумала, що побуваю у Татарбунарах. Зупинялися там проїздом у придорожньому кафе. Навколо - поля, луки...Пасуться корови, кози та вівці. Цікаво, що кози та овечки начастіше не розділені, в одній отарі. Та ще й однакового кольору: майже всі - коричневі. На жаль,їх не сфотографувала.
У кафешці ж, де дорогою до Вилкова зупинилися перекусити - дуже смачна кава. І солоденькі речі до неї - теж. Ті, хто замовляв щось суттєвіше, наприклад, салатик, були вражені. До салату дали хліб. Причому, не маленьку кірочку, а два щедрі шматки свіжого білого хліба. Обслуговували дуже привітно. Жінка середнього віку та дві дівчинки-підлітки. Між собою говорили українською.Можливо, мати з доньками, сімейний бізнес;хоча хто його знає. Загалом сподобалося відчуття затишку.( photos )