Про незручні питання та інтернет-цунамі

Дали мені телефон десантника. Мовляв, йому треба берці такого-то розміру (їх відразу знайшли - були в нас), а ще розпитай, що крім цього треба. Говоримо. Справді треба, бо ті, які на ньому, майже розлізлися. Запитую, що треба ще. Він - навіть незручно про таке запитувати, але якщо можна...У паузі я уявляю 500 варіантів, про що ж може бути незручно просити. Води. Питної води в бутлях. Якщо можна. Бо з цим трохи проблеми - з чистою водою. А, вода, ну звісно ж, привеземо.
Микола. Приходив учора. Посиділи, попили кави. Він не позбавляє мене задоволення варити йому каву. Список речей, які йому потрібні, є, все на контролі. Проходитиме медкомісію. Вірить, що проблем не буде і зможе повернутися до своїх. Попрощалися-поцілувалися-до-зв'язку. Час на збори ще є. Аж тут відкриваю Інтернет, соцмережі. Звідти вихлюпується нестримна хвиля. Спочатку від однієї людини, потім там десятки перепостів, потім ще один оригінальний пост, ще більш панічний, і коментарі-коментарі - це лише те, що я встигла побачити. Фото пораненого Миколи - цей боєць мало не загинув, знову збирається на війну, в нього нічого-нічого немає, але ми можемо гуртом його зібрати! У нас всього кілька днів! Боєць начебто нікому не потрібний, аж нічим не забезпечений і запросто може піти воювати в одних трусах. У мене повільно викочуються оченята. Просто на стіл переді мною. І всі ж його близькі друзі, і всі ж його двісті год знають...І хто тоді я? - невідомо. Але як виглядаю у цьому всьому світлі я - зрозуміло чудово. Микола, думаю собі, не міг бути автором такої істерики, бо він не такий, і взагалі - навіщо...І що робити з неймовірною кількістю репостів. Знайшла авторку одного з оригінальних повідомлень. Ну так, її багато хто знає як волонтера, там склад є, але...Пишу їй, що так і так, з цим бійцем взагалі ніяких проблем. Він їй телефонував, вона знає його особисто - тому й взялася допомогти. Пояснила, що проблеми насправді немає, тому, може, допомогти іншим бійцям, якими справді ніхто не опікується. Ну, таке. Тут ще один пост - мій друг, іде, нічого не має, ай, ай, піде в одних трусах...
Я вже більше нікому нічого не писала. Зателефонувала Миколі. Він був вражений. Нічого не підозрював про таке емоційно-бабське інтернет-цунамі. Сказав, що поговорить про це. Адже насправді він лише запитав - чи є КАРЕМАТ і СПАЛЬНИК у разі чого. А ті в неті почали шукати вже й бронік, і все підряд. Ми з Колею порозумілися. Запросила його прийти на благодійний ярмарок у суботу.
А для всіх - перевіряйте інформацію по бійцях з інтернету.