![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensХочеться написати багато слів із перехлюпуванням емоцій та зашкалюванням порівняь. Тільки сил на це просто немає. Не знаю, до того ж, чи зрозуміють...Мо', й не тре' нічо розуміти. Мій учорашній марафон від 6.30 ранку до приблизно 01.00 ночі викрутив усе. Звісно, хочеться написати про те, що щось не пофіг, що щось хочеш змінити, але не маєш рецепту - і тобі цього рецепту ніхто не дасть. Про те, що досягаєш якихось результатів у чомусь і маєш нібито стрибати до стелі. Проте опускаєш руки, дивлячись довкола й розуміючи, що хочеш більшого, ще набагато більшого, і що рівень того, що навкруги, категорично не влаштовує, при цьому розумієш, що іншого - поки що!!! - не дано.
...Амбіції. Нереальні. Прикольно, що у нікчем їх завжди найбільше. І з ними вони дориваються до високих посад і щось за всіх вирішують. Асоціюються з концертами співаків у золотих трусах - і всім доводять, що так просувають справжнє мистецтво і підвищують культурний рівень. І гордяться цим. Мають якусь свою вулично-босяцьку ідеологію. Вона не лікується. Всі пофіг, крім себе. А якщо хтось інший поряд береться допомагати безкорисно іншій людині, хоч якось співпереживає - роблять квадратні очі. Це теж дико. За цим обов*язково хтось стоїть, це точно проплачено. Це якась прохована конкуренція, точно-точно. Отже. З цим (з невидими конкурентом, звісно) треба боротися, гг...
...А ще. Більш особисте. Думаєш про людину, до якої хочеш піти, поговорити. Просто. Тільки виходить, що ця людина вже так змінилася, що її, можна сказати, тепер немає. Є хтось інший у тій самій оболонці. І це зупиняє від того, щоб подзвонити, написати "оболонці", просто зустрітися.Крім того, видно, що там усе добре (чи то так здається) і без тебе.
То ж хай поки все іде як їде.
Візьму встановлю собі на мобільний пісню "Реве та стогне Дніпр широкий" у виконанні народного хору. Перелякаю цим купу людей. Зате круто.
...Амбіції. Нереальні. Прикольно, що у нікчем їх завжди найбільше. І з ними вони дориваються до високих посад і щось за всіх вирішують. Асоціюються з концертами співаків у золотих трусах - і всім доводять, що так просувають справжнє мистецтво і підвищують культурний рівень. І гордяться цим. Мають якусь свою вулично-босяцьку ідеологію. Вона не лікується. Всі пофіг, крім себе. А якщо хтось інший поряд береться допомагати безкорисно іншій людині, хоч якось співпереживає - роблять квадратні очі. Це теж дико. За цим обов*язково хтось стоїть, це точно проплачено. Це якась прохована конкуренція, точно-точно. Отже. З цим (з невидими конкурентом, звісно) треба боротися, гг...
...А ще. Більш особисте. Думаєш про людину, до якої хочеш піти, поговорити. Просто. Тільки виходить, що ця людина вже так змінилася, що її, можна сказати, тепер немає. Є хтось інший у тій самій оболонці. І це зупиняє від того, щоб подзвонити, написати "оболонці", просто зустрітися.Крім того, видно, що там усе добре (чи то так здається) і без тебе.
То ж хай поки все іде як їде.
Візьму встановлю собі на мобільний пісню "Реве та стогне Дніпр широкий" у виконанні народного хору. Перелякаю цим купу людей. Зате круто.
Tags: