(no subject)

[homo_feriens]

Комусь воно, як Рай, оці лиснючі бруки
Столиці здобної і неба млосний шмат.
Він мовчки сніг гребе. У нього мерзнуть руки.
Гребе - і все. Проходьте, вашу мать.

Оранжевий жилет йому, як перепустка
Й тіткам, що з ним - до київських небес.
(А десь було село й квітчаста хустка
в'язалась там, як тут - навперехрест).

Чигрик, чиргик...І знову сніг почався.
На сірих них, на їхні сірі дні.
А мимо проліта пихате щастя,
І вслід за щастям - гази вихлопні.

А сніг іде. Ще будуть зими й зими.
Смеркається. Спасибі, вітер стих.
Вони гребуть. Кабміни й держкомземи,
І Пан-Господь десь думають об них...

Павло Вольвач