Вишневі пригоди
31/3/11 10:59![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensПовість польської письменниці Ізабелли Сови „Терпкість вишні” – друга у циклі „ягідної трилогії”.
Головна героїня виросла під тиском авторитету батьків. Навіть обираючи свій шлях у житті, вона боїться сперечатися з батьками, чинити по-своєму. За бажанням честолюбного батька її назвали Вишеславою – на честь польської поетки, лауреатки Нобелівської премії Шимборської. Однак майже всі називають дівчину – Вишня. Вона вступає до університету, але потім довго не наважується розповісти вдома, що змінила факультет, а згодом залишила навчання. Назви факультетів – іронічні: СНОБ – Сучасне Неспростовне Оповідання Бредні, КАША – Капітальна Абсолютизація Шельмівства та Ахінеї. Героїня змінює більш престижний, на думку батьків, на „посередній”. Загалом повість – ілюстрація згубності амбіцій та „комплексу відмінника” зокрема.
Окрім проблем вступу та студентського життя, Вишня та її друзі стикаються з усіма „радощами” проживання на винайнятих квартирах і спілкування з господарями цих квартир. Також майже кожен герой має особисті проблеми.
У повісті ми більше дізнаємося про Ірека, брата Малини з попередньої частини трилогії. Згадується і сама Малина, яка все ще не може влаштувати особисте життя та подолати депресії. Герої попередньої частини „кочують” до наступної.
У повісті „Терпкість вишні” кожен персонаж у житті потребує своєї частки уваги. Але не завжди знаходить те, що хотілося б. За психологічною теорією, яку вичитала подруга Вишні Мілена, „всі люди потребують, щоб на них хтось дивився”. Комусь досить погляду коханого. Комусь потрібні величезні міста, гучні натовпи, море поглядів – це своєрідний ексгібіціонізм. Є ще одна рідкісна група – „мрійники, які живуть під уявним поглядом неприсутніх осіб. Середньовічні лицарі, які заради дами серця хапалися за меч і товкли супротивника, аж поки той починав нагадувати паприка у погнутій бляшанці”. Мілена для себе вирішила, що потребує пожирання поглядами – через це іноді могла вскочити у халепу. Власне, у „Терпкості вишні” кожен має свою халепу і по-своєму з неї викручується.
Завершення повісті – неоднозначне й непевне. Вишня так остаточно й не позбулася морального тиску та залежності. Зовсім незрозуміло, як там далі складеться…
Про "Смак свіжої Малини" http://vzahalinijak.livejournal.com/346278.html
Головна героїня виросла під тиском авторитету батьків. Навіть обираючи свій шлях у житті, вона боїться сперечатися з батьками, чинити по-своєму. За бажанням честолюбного батька її назвали Вишеславою – на честь польської поетки, лауреатки Нобелівської премії Шимборської. Однак майже всі називають дівчину – Вишня. Вона вступає до університету, але потім довго не наважується розповісти вдома, що змінила факультет, а згодом залишила навчання. Назви факультетів – іронічні: СНОБ – Сучасне Неспростовне Оповідання Бредні, КАША – Капітальна Абсолютизація Шельмівства та Ахінеї. Героїня змінює більш престижний, на думку батьків, на „посередній”. Загалом повість – ілюстрація згубності амбіцій та „комплексу відмінника” зокрема.
Окрім проблем вступу та студентського життя, Вишня та її друзі стикаються з усіма „радощами” проживання на винайнятих квартирах і спілкування з господарями цих квартир. Також майже кожен герой має особисті проблеми.
У повісті ми більше дізнаємося про Ірека, брата Малини з попередньої частини трилогії. Згадується і сама Малина, яка все ще не може влаштувати особисте життя та подолати депресії. Герої попередньої частини „кочують” до наступної.
У повісті „Терпкість вишні” кожен персонаж у житті потребує своєї частки уваги. Але не завжди знаходить те, що хотілося б. За психологічною теорією, яку вичитала подруга Вишні Мілена, „всі люди потребують, щоб на них хтось дивився”. Комусь досить погляду коханого. Комусь потрібні величезні міста, гучні натовпи, море поглядів – це своєрідний ексгібіціонізм. Є ще одна рідкісна група – „мрійники, які живуть під уявним поглядом неприсутніх осіб. Середньовічні лицарі, які заради дами серця хапалися за меч і товкли супротивника, аж поки той починав нагадувати паприка у погнутій бляшанці”. Мілена для себе вирішила, що потребує пожирання поглядами – через це іноді могла вскочити у халепу. Власне, у „Терпкості вишні” кожен має свою халепу і по-своєму з неї викручується.
Завершення повісті – неоднозначне й непевне. Вишня так остаточно й не позбулася морального тиску та залежності. Зовсім незрозуміло, як там далі складеться…
Про "Смак свіжої Малини" http://vzahalinijak.livejournal.com/346278.html
Tags: