![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensУсе геніально і просто. Робила розсилку людям, яких знаю, і йому, звісно. Та, думала я потім, заклопотаний, може, й не зверне уваги. Займалася своїми справами.
Потім дивилася-дивилася на його фото. Хотілося поговорити. Потім знову відволіклася. І раптом він зателефонував. І сказав ті слова, які саме у цей час дуже були мені потрібні. Пітримував. Бажав. Ще розповів, де він буде завтра. Сказала, що знаю про цю подію. Та навряд чи зможу прийти. Невеселий, звісно, привід. Але як же мені тепер знати, що у такий-то час він буде зовсім-зовсім поруч. Хоч із роботи тікай. Але це зовсім інша тема. Головне - ті слова.
Я стояла у коридорі з мобільним. Колега, схоже, побачила мої очі на мокрому місці, і запитала, чи все у мене добре. А я відповіла, що тут краще ловить мобільний зв'язок.
Далі - друга половина дня. Спека. На вході до Спілки письменників до мене причепився "перепускач". Дідок. Довелося відкупитися книжкою. Дуже просив у мене ще й мій домашній телефон. Цього вже не отримав. "Ясно, чоловік не дозволяє...", - сумно зітхнув.
Надарували мені книжок і журналів. Читати-не-перечитати. І гербера тепер у вазочці на столі. Тобто у пляшечці, яку власноруч колись розписала і зробила вазою.
Втомилася.
Потім дивилася-дивилася на його фото. Хотілося поговорити. Потім знову відволіклася. І раптом він зателефонував. І сказав ті слова, які саме у цей час дуже були мені потрібні. Пітримував. Бажав. Ще розповів, де він буде завтра. Сказала, що знаю про цю подію. Та навряд чи зможу прийти. Невеселий, звісно, привід. Але як же мені тепер знати, що у такий-то час він буде зовсім-зовсім поруч. Хоч із роботи тікай. Але це зовсім інша тема. Головне - ті слова.
Я стояла у коридорі з мобільним. Колега, схоже, побачила мої очі на мокрому місці, і запитала, чи все у мене добре. А я відповіла, що тут краще ловить мобільний зв'язок.
Далі - друга половина дня. Спека. На вході до Спілки письменників до мене причепився "перепускач". Дідок. Довелося відкупитися книжкою. Дуже просив у мене ще й мій домашній телефон. Цього вже не отримав. "Ясно, чоловік не дозволяє...", - сумно зітхнув.
Надарували мені книжок і журналів. Читати-не-перечитати. І гербера тепер у вазочці на столі. Тобто у пляшечці, яку власноруч колись розписала і зробила вазою.
Втомилася.
