Різдво

[homo_feriens]

Перечитую Римарукову поезію. У нього багато глибокого, зворушливого.

Різдво

множиться зоря
у твердих снігах у дзеркальних мурах
і з дороги збилися
тріє царі у маскхалатах

ясна пані
клубок розмотує вузлики тихо зав'язує
стомлений тесля дрімає
при щербатій сокирі

око ліхтарика
вихоплює з темряви велетенські ясла
обігрілося немовля
під боком у мінотавра

Новорічне

Сім'я зійшлася за столом.
Світив над батьковим чолом
оддаленілий дух живиці,
світили хвоя і свіча,
і з рушника,
як із куща,
зненацька вилітали птиці.

І білим листям
полотно
заколихалось, як вино:
у тостах, досі небувалих:
за того, хто прийти не зміг,
кому, напевно, сниться сніг
в чужих пісках, у темних скалах.

Знадвору голоси пливли
до вікон -
як тоді, коли
була ще мама молодою...
це двадцять літ тому було! -
коли зненацька
на село
сніги упали з колядою.

Співали діти -
і така завія впала з рушника
в піски,
що кулі заблукали!..
І світло випито до дна.
І батько знов налив вина.
І решток
вихлюпнув
на скали.

* * *
Ці відблиски свічок на ликах ясновидих,
Ці видива й слова - на вічність чи на мить...
Вдихаєш дощ і сніг. А видих - ніби дідух,
Немов зів'ялий птах: летить і шелестить.

Блукає ворожбит у нетутешніх бідах.
У замкнутих світах дзвенить монетна мідь.
А Бог живе в церквах, деревах, Світовидах,
У зімкнутих вустах - і просить: не назвіть.

Палахкотить вогонь у неземній плавильні.
Ти просиш: відпусти і вільні, і невільні...
Ідуть колядники - суворі, як пости.

Узяти ноту - мов фортуну чи фортецю.
Та жінка запита: скажи, коханий, де цю
Пречисту пісню нам у німоті знайти?..