Дитя Чорнобиля

Усі розходилися. Невпинно наповзали ще літні, та уже передосінні сутінки... Напівтемне та майже порожнє приміщення офісу, де кожен звук відлунює. 21. 00. Учора знову був 11-годинний робочий день без можливості зробити перерву на обід...Надворі по-ліньому тепло. На вулицях небагатолюдно. У такі моменти світ ніби завмирає. А взагалі-то - кожен просто вариться у своїх справах та проблемах, живе у своєму маленькому світі, за межі якого не визирає. Людям байдуже, що робиться поряд, за один крок від них. Кожен сам у собі. І викручується, як може...Почнеш зважати на інших - сам втопишся. Територія тотального пофігізму. Наповзає втома від життя. Серйозна втома. Трошки рятує хіба що поезія, яка дуже точно передає увесь цей стан.

Отак живеш - ні дому, ні ключа.
Не скапують ні сльози, ні свіча.
Околиця збирається смеркатись.

Земля, немов стілець, втіка з-під ніг.
Під вікнами ковтай квітневий сніг, -
Неголений, мов підвіконний кактус.

Сріблистий, ніби рання сивина,
Відшукуй перевізника й човна
І спокою проси, прохай, випрохуй

У темному бездонному Дніпрі,
Де плачуть потопельники старі
І Водяник, якому все це по...

( => )