(no subject)

12 липня Анатолію Паламаренку минуло 70 років. Мені пощастило було його студенткою. Він викладає у кількох ВНЗ, причому бере невеликі групи, щоб можна було вчити хай менше людей, але якісніше - знайти до кожного підхід. Анатолій Несторович завжди вміє зрозуміти та якось інтуїтивно вловити настрій тих, кого вчить. На щастя, довелося знати його і як виклалача, і як артиста, і як людину. Він з тих, хто віддається справі на всі 100%.
Незважаючи на страшну особисту трагедію, він не покинув ні виступів, ні передавання досвіду. Хоча після свого горя колись міг би плюнути на все, "послати" - і за це його складно було б засудити... Однак він йде до людей. У кожному студенті - це відчутно - якоюсь мірою бачить і свою дитину... Молоді часто можуть трохи ображатися чи не розуміти певної прискіпливості, намагання "ганяти", та це стає зрозуміло з віком. Просто він не хоче бачити "халтури"...
До дня народження Президент України присвоїв Анатолію Паламаренку звання Герой України: http://www.president.gov.ua/documents/9596.html Однак офіційні звання чи нагороди в цьому разі мало важать...
Він поспішатиме передати те, що знає і вміє.
...І лише одиниці знатимуть, який особиститй зміст артист вкладає у поезію Олександра Олеся "Айстри"...

Мобільні дива

Мені надходить нова хвиля скарг, що до мене не можна додзвонитися. Час від часу спрацьовує такий ґлюк, який "відповідає", що чи то номер неправильно набраний, чи його не існує взагалі. Підозрюю, що проблема в сім-картці, бо вона в мене вже не новенька. Звернутися з центр обслуговування абонентів, чи що...
Головне ж, що на вихідних і ще до цього не раз до мене додзвонювалися без проблем. В неділю навіть розбудили зранку. Помітила таку тенденцію: якщо людина телефонує мені з якоюсь своєю, корисливою метою, чи лише "по-діловому" - все без проблем, тільки людина хоче просто поспілкуватися - безкорисливо, щиро, бо просто скучила, бо просто саме я їй потрібна - починається така "пробуксовка". Дивовижно, чи не так?..