Малґожата Хіллар
9/4/11 13:25![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensМалґожата Хіллар народилася 19 серпня 1926 року. Справжнє ім'я - Яніна Кристина Хелена Хіллар.
Спочатку свої твори підписувала як Малґожата (Маргарита), потім так уже і лишилося.
Писала переважно інтимну лірику.
Почала навчання у гімназії у Старограді Ґданському. Під час окупації продовжувала навчання на таємних курсах у Варшаві. У 1945-1946 роках перебувала на чиновницькій роботі у Бидґощі. Екзамен на атестат зрілості склала екстерном у 1946 році у Ченстохові. Закінчила юридичний факультет Вашавського університету.
Дебютувала як поетеса публікацією поезії "Слова" у "Новій культурі" у 1955 році. Перший том поезій "Глиняний глечик" вийшов у 1957 році.
Чоловіком Малґожати був відомий критик і поет Збіґнєв Бєньковський. У 1962-му (за іншими даними у 1963 році) народився син Давид. Разом із чоловіком виїхала стипендіатом до США. Перед поверненням до Польщі у 1970 році відвідала Францію, Голандію та Німеччину. У 1967-му випустила томик поезій "Чекання на Давида", присвячений сину. У 1970-му ж році розлучилася з чоловіком. 1972-й - випустила "Вибрані поезії". Після чого взяла тривалу паузу.
У 1995 році вийшла остання збірка її віршів "Готовність до воскресіння".
Померла 30 травня 1995 року у Варшаві.
Усі збірки:
1957: Глиняний глечик
1959: Просьба до чебрецю
1961: Краплі сонця
1967: Чекання на Давида
1972: Поезії
1995: Готовність до воскресіння
[Додам від себе. Поезія проста. Іноді здається - до побутовості. Та є у ній якісь таємні коди. Звичайна "попса" так не проймає ]
МИ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
Ми з другої половини XX століття
Розбивачі атомів
Підкорювачі Місяця
ми соромитимемося
м'яких жестів
чутливих поглядів
теплих посмішок
Коли страждаємо
Кривимо зверхньо губи
Коли приходить кохання
Знизуємо плечима зневажливо
Сильні цинічні
з іронічно примруженими очима
Лише пізно вночі
при щільно завішених вікнах
ми гриземо з болю руки
ми вмираємо з кохання
ТЕЛЕФОН
Ти говориш
Я відчуваю твоє дихання
у слухавці
немовби ти поряд
Ти говориш
Так добре
з твоїм диханням
а я
слухавку
притискаючи до вуха
славлю
винахідників телефона
СВІТЛО
Ти запалював
лампади
помідорів
на нашому столі
прямокутний місяць
простирадла
нашим снам
Ти запалював
білі лампи гусей
у темних ровах
моєї уяви
чорні зернини літер
у моїх віршах
і кожна горіла
ожиново
Ти називав мене
світлом і вогнем
Ту яка без тебе
не вміє розпалити
у звичайній печі
Без тебе
я сліпа кажаниця
БОЮСЯ
Пливу у білому човні
твоїх плечей
через глибоку темряву
Ти розчісуєш мені волосся
пальцями
Через вікно входять
темно-сині хвилі ночі
Я пливу в твоїх плечах
Самотній
Я знаю
Повинен уже піти
Але весь час боюся
що я потону сам
у темно-синіх хвилях
ночі
або у білих хвилях
дня
СУНИЦЯ
Якби ти був близько
я віддала б тобі
цю першу суницю
я казала б
візьми наймилішу
то крапля сонця
ти далеко
і суниця тремтить
сльозою
НІЧ БЕЗ ТЕБЕ
Ніч без тебе
чорна
як ріка
під час повені
я проходжу через неї
по тонкій нитці
берізки
якщо ти не прийдеш
обірветься
зелена нить
А ти підеш
берегом
КАЖЕШ
Кажеш
Якби ми були разом
я приносив би вранці
булки і молоко
Ми мали б
спільні двері
спільне світло
спільну ніч
Але розділяють нас
ключі
сходи
квартири
очі чоловіка
очі жінки
навіть верба плакуча у дворику
під якою нам не вільно цілуватися
Кажеш
Ти для мене
як схід сонця
щоб його побачити
я повертаюся до людей спиною
ЧОМУ
Ти приносиш мені книжки
і соняшники
Ти приносиш мед
у банці з жовтим ведмедем
Ти приносиш мені глиняні глечики
і велику турботу про мій спокій
Чому ти не можеш мені принести
Кохання
ВИНО
Жовте вино
живе у нас
По кожному келиху
ми стаємо щораз кращими
По цілій пляшці
ми будемо як небесні
святі
Гладиш мою руку
Музиканти злітають
до неба
на золотих сурмах
і падають на землю
з тріском барабанів
підлога згинається
як хмара
На вулиці
зірки кидають в нас
каштанами
ти несеш мене
сходами
просто на місяць
КОХАННЯ
Є чеканням
на блакитні сутінки
на зелень трав
на ласку вій
Чеканням
на кроки
шелестіння
листя
на стук у двері
Чеканням
на здійснення
тривання
розуміння
Чеканням
на підтвердження
на крик протесту
Чеканням
на сон
на світанок
на кінець світу
Спочатку свої твори підписувала як Малґожата (Маргарита), потім так уже і лишилося.
Писала переважно інтимну лірику.Почала навчання у гімназії у Старограді Ґданському. Під час окупації продовжувала навчання на таємних курсах у Варшаві. У 1945-1946 роках перебувала на чиновницькій роботі у Бидґощі. Екзамен на атестат зрілості склала екстерном у 1946 році у Ченстохові. Закінчила юридичний факультет Вашавського університету.
Дебютувала як поетеса публікацією поезії "Слова" у "Новій культурі" у 1955 році. Перший том поезій "Глиняний глечик" вийшов у 1957 році.
Чоловіком Малґожати був відомий критик і поет Збіґнєв Бєньковський. У 1962-му (за іншими даними у 1963 році) народився син Давид. Разом із чоловіком виїхала стипендіатом до США. Перед поверненням до Польщі у 1970 році відвідала Францію, Голандію та Німеччину. У 1967-му випустила томик поезій "Чекання на Давида", присвячений сину. У 1970-му ж році розлучилася з чоловіком. 1972-й - випустила "Вибрані поезії". Після чого взяла тривалу паузу.
У 1995 році вийшла остання збірка її віршів "Готовність до воскресіння".
Померла 30 травня 1995 року у Варшаві.
Усі збірки:
1957: Глиняний глечик
1959: Просьба до чебрецю
1961: Краплі сонця
1967: Чекання на Давида
1972: Поезії
1995: Готовність до воскресіння
[Додам від себе. Поезія проста. Іноді здається - до побутовості. Та є у ній якісь таємні коди. Звичайна "попса" так не проймає ]
МИ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
Ми з другої половини XX століття
Розбивачі атомів
Підкорювачі Місяця
ми соромитимемося
м'яких жестів
чутливих поглядів
теплих посмішок
Коли страждаємо
Кривимо зверхньо губи
Коли приходить кохання
Знизуємо плечима зневажливо
Сильні цинічні
з іронічно примруженими очима
Лише пізно вночі
при щільно завішених вікнах
ми гриземо з болю руки
ми вмираємо з кохання
ТЕЛЕФОН
Ти говориш
Я відчуваю твоє дихання
у слухавці
немовби ти поряд
Ти говориш
Так добре
з твоїм диханням
а я
слухавку
притискаючи до вуха
славлю
винахідників телефона
СВІТЛО
Ти запалював
лампади
помідорів
на нашому столі
прямокутний місяць
простирадла
нашим снам
Ти запалював
білі лампи гусей
у темних ровах
моєї уяви
чорні зернини літер
у моїх віршах
і кожна горіла
ожиново
Ти називав мене
світлом і вогнем
Ту яка без тебе
не вміє розпалити
у звичайній печі
Без тебе
я сліпа кажаниця
БОЮСЯ
Пливу у білому човні
твоїх плечей
через глибоку темряву
Ти розчісуєш мені волосся
пальцями
Через вікно входять
темно-сині хвилі ночі
Я пливу в твоїх плечах
Самотній
Я знаю
Повинен уже піти
Але весь час боюся
що я потону сам
у темно-синіх хвилях
ночі
або у білих хвилях
дня
СУНИЦЯ
Якби ти був близько
я віддала б тобі
цю першу суницю
я казала б
візьми наймилішу
то крапля сонця
ти далеко
і суниця тремтить
сльозою
НІЧ БЕЗ ТЕБЕ
Ніч без тебе
чорна
як ріка
під час повені
я проходжу через неї
по тонкій нитці
берізки
якщо ти не прийдеш
обірветься
зелена нить
А ти підеш
берегом
КАЖЕШ
Кажеш
Якби ми були разом
я приносив би вранці
булки і молоко
Ми мали б
спільні двері
спільне світло
спільну ніч
Але розділяють нас
ключі
сходи
квартири
очі чоловіка
очі жінки
навіть верба плакуча у дворику
під якою нам не вільно цілуватися
Кажеш
Ти для мене
як схід сонця
щоб його побачити
я повертаюся до людей спиною
ЧОМУ
Ти приносиш мені книжки
і соняшники
Ти приносиш мед
у банці з жовтим ведмедем
Ти приносиш мені глиняні глечики
і велику турботу про мій спокій
Чому ти не можеш мені принести
Кохання
ВИНО
Жовте вино
живе у нас
По кожному келиху
ми стаємо щораз кращими
По цілій пляшці
ми будемо як небесні
святі
Гладиш мою руку
Музиканти злітають
до неба
на золотих сурмах
і падають на землю
з тріском барабанів
підлога згинається
як хмара
На вулиці
зірки кидають в нас
каштанами
ти несеш мене
сходами
просто на місяць
КОХАННЯ
Є чеканням
на блакитні сутінки
на зелень трав
на ласку вій
Чеканням
на кроки
шелестіння
листя
на стук у двері
Чеканням
на здійснення
тривання
розуміння
Чеканням
на підтвердження
на крик протесту
Чеканням
на сон
на світанок
на кінець світу