![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensСпочатку хотіла написати, що добігає кінця...Почала писати, осмисливши, вирішила, що, мабуть, не так. Не завершується цілком, а закінчується лише один із періодів. Завершується один із періодів, пов'язаний із цим дивним партійцем "на псевдо" Микола.
Дуже вдячна йому за здійснення деяких своїх давніх мрій і бажань, хоч не все відбулося, що хотілося б. Дякую. За пізньовесняно-літні теплі вечори, спільні заняття спортом, прегарячі обійми, поцілунки, несподівані появи. За поживу для багатьох роздумів та осмислень. За можливість не боятися. За розмови. За те, що навчилася мати величезне задоволення навіть просто від того, що готую йому каву. За прояви моїх нових творчих граней. І навіть за запрошення...Так дивно: когось кличуть до партії, а когось - заміж (теж поле для роздумів). Дякую...що дуже взялася за себе, - і не заради нього чи ще когось, а найперше для себе, хоч і його імпульс - величезний. Дякую...За досвід. Дякую, що став для мене тим, ким став. Хоч що б там далі сталося, а цього - вже не забереш. Що став моїм чоловіком - не за документами. За те, що...Не забути б йому все сказати.
Хіба могла подумати тоді, коли вперше дізнавалася про нього і бачила, що складеться так. Щось змушувало вже тоді вирізняти його серед інших. Отже, всього цього не можна було оминути.
Може, невдовзі він сам прийде - просити допомоги. Можливо, я намалюю якусь карикатурку на незбагненну реальність - і прийду до суду. Потім...Потім теж щось буде.
Ну от. Знову все змінюється за мить. Хотіла завершити цитатою "А поля за майданом не було", ще й із певним самоєхидством зауваживши, мовляв, і до чого це я, сама не знаю. Аж тут ураз буквально напоролася на цитату Черчілля про те, що "успіх - це здатність рухатися від однієї невдачі до іншої без втрати ентузіазму".
Дуже вдячна йому за здійснення деяких своїх давніх мрій і бажань, хоч не все відбулося, що хотілося б. Дякую. За пізньовесняно-літні теплі вечори, спільні заняття спортом, прегарячі обійми, поцілунки, несподівані появи. За поживу для багатьох роздумів та осмислень. За можливість не боятися. За розмови. За те, що навчилася мати величезне задоволення навіть просто від того, що готую йому каву. За прояви моїх нових творчих граней. І навіть за запрошення...Так дивно: когось кличуть до партії, а когось - заміж (теж поле для роздумів). Дякую...що дуже взялася за себе, - і не заради нього чи ще когось, а найперше для себе, хоч і його імпульс - величезний. Дякую...За досвід. Дякую, що став для мене тим, ким став. Хоч що б там далі сталося, а цього - вже не забереш. Що став моїм чоловіком - не за документами. За те, що...Не забути б йому все сказати.
Хіба могла подумати тоді, коли вперше дізнавалася про нього і бачила, що складеться так. Щось змушувало вже тоді вирізняти його серед інших. Отже, всього цього не можна було оминути.
Може, невдовзі він сам прийде - просити допомоги. Можливо, я намалюю якусь карикатурку на незбагненну реальність - і прийду до суду. Потім...Потім теж щось буде.
Ну от. Знову все змінюється за мить. Хотіла завершити цитатою "А поля за майданом не було", ще й із певним самоєхидством зауваживши, мовляв, і до чого це я, сама не знаю. Аж тут ураз буквально напоролася на цитату Черчілля про те, що "успіх - це здатність рухатися від однієї невдачі до іншої без втрати ентузіазму".
Tags: