Дитя Чорнобиля

Трохи занедужала - якось це збіглося з новиною про Колю і розмовою з ним. Далі був складний день. Багато телефонних дзвінків, зустрічі людей з посилками. Підмінити мене не було кому. У другій половині дня мій фізичний біль десь розтанув, але прийшла страшна втома - з сонливістю. Та додому не можна було. Справи. Забрати з багетної майстерні оправлені в рамки картину аквареллю - яку колись малювала моя мама, а тепер вирішила облагородити цей витвір, - і мої вишиті маки на подарунок моїй двоюрідній тітці. Потім у мене мала бути ще зустріч в парку. Жінки мали передати мені патріотичні малюнки своїх дітей, а також аркуші з молитвами... Якби мені не допомогла Аліна, яка возила мене містом на своїй машині - не впоралася б. Ми разом ще сходили до ресторану, поговорили про життя. У цей час мені телефонував ще один чоловік, який готовий возити передачі у гарячі точки... ( ... )

Наші повернулися з зони АТО і вже написали репортаж http://pravo-znaty.org.ua/brovari-slov-yansk-pershiy-marsh-kidok-dorogoyu-dopomogi/ . Усім, хто надсилав кошти, продукти, передавав листи, вболівав - щира подяка від хлопців. А я - скучила-скучила за ним. Іноді так до болю хочеться набрати номер, аби почути голос, але не хочу відволікати чи зайвий раз "засвічувати".
З інших новин. У полон потрапив офіцер - Сергій Мордвинов, який був наставником у мого брата, коли той проходив строкову службу. Готував до стрибків із парашутом і давав допуск до стрибків. Також він був відповідальний за підготовку хлопців до військового параду на 9 травня (тоді марширували військові з усієї країни). Після того, як солдати успішно відбули парад і повернулися до своєї військової частини, офіцер подякував їм - і став перед ними на коліна. Ось такі спогади має мій брат про цю людину. Терористи нібито готові обміняти офіцера...

Спочатку хотіла написати, що добігає кінця...Почала писати, осмисливши, вирішила, що, мабуть, не так. Не завершується цілком, а закінчується лише один із періодів. ( .... )

1 Відпустка. Оплачувана. Тільки в усіх 8 днів, а в мене - 7.
Заява вже є...

2 Думки...
Обожнюю, коли люди одягають нак себе залізну кольчугу, ховаються подалі від поля битви та звідти волають: я - герой!!!
Це ось до чого. Це "сильним")) Щодо таких випадків, коли одне одного банять у блогах чи жж. Потім щось починають ще "навздогін" писати, причому нерідко просто "шопопало". А забанений вже не може ні виправити, ні заперечити, ні просто відповісти часом на звичайне хамство у свій бік.
Проте іноді трапляється ще веселіше. Коли не називають конкретних імен. А тільки факти чи окреслюють лише контури якоїсь події. Я лише останнім часом почала помічати, наскільки часто люди сприймають на свій рахунок написане абсолютно не про них. І дуже серйозно ображаються. З іншого боку - на злодії й шапка горить...
Я загалом усіма цими тертями у віртуалі не переймаюся, але часом стаєш свідком таких історій... Одне точно знаю: за все існування свого жж нікого не забанила, - і це супер. Демократія в мене тут:)Але якщо чиїхось коментарів не хотіла бачити - писала людині: так і так...Ніби розуміли...
:)

3 Ще раз переконуюся, що є насправді добрі люди.

Тобто - так само, як злу, істерії, негативу може не бути межі, й добро буває теж без кордонів (дуже пафосно сказала,так?;)) Думаю, що, як правило, такі безмежно добрі люди самі й не усвідомлюють цієї своєї риси, бо роблять усе не напоказ, а просто так, як вважають за потрібне. Неймовірно. Зараз поряд у кімнаті є така людина. Не знаю, що додати... Головне, ніколи не зловживати таким ставленням.