Дитя Чорнобиля

Випадково зустріла на вулиці його http://focus.ua/society/306708/ . Просто підійшла і подякувала.

Для того, щоб зайти до зали Планетарію, треба було пройти через ряди ганчір'я, мало не втопившись у ньому. У цьому було щось символічне.
Світло саме вимкнули чи ще й не вмикали. Не танцювали навіть ще зірочки на чорній, як нічне космічне небо, стелі. Надворі ж ліпив мокрий сніг.
Потім стало яскраво. Побачила під сценою знайомих:)
Поети й музиканти виступали та причащалися.
Деякі виступи здавалися надто затянутими. Проте у п*ятничний вечір добре йшло все.
Найбільше до мого тодішнього настрою пасувала "Рутенія". Хоча дещо могли б заспівати й проникніше. Та взагалі, коли вперше чуєш якусь пісню БЕЗ когось, то зрозуміло, що відбувається... Але за межу своїх очей вихлюпнутися не пускаєш. Та й чого бути у печалі..."Любо, братці, любо..." Поряд сидів Киць, який підписав мені на своїй збірці оригінального автографа. Ще він також виступав.
На "десерт" - "Вперше чую". Публіка падала. Справді, хай буде менше шансону. Тоді й житиметься краще, і дихатися буде легше. Тільки от якщо шансону зовсім не буде, з чого ж тоді виганятися?..

Учора ввечері нічого так посиділи з andriy_kulish та est. З Андрієм ще й розвіртуалилися.
Хороший був вечір.