Дитя Чорнобиля

Склала державний іспит і захистила бакалаврську. Нервів витратила - описати не можу.Тепер іще нові вступні...Скільки безсонних ночей!..Тепер хоч трохи висплюся...
Кошенята...Не могла ніде їх "пристроїти".Нікому не треба.Пішла на ризиковий крок.Є ж чувак,який задовбував-по мейлу, потім-по мобільному...Все хотів зустрітися.А потім скасовував зустріч чи не приходив.Дивний...Все хотів мене щасливою зробити.Виходу не було.Вирішила "припахати" його.Запропонувада йому кошенят.Він сказав,що знайде господаря.І знайшов!..Сказав, що це якісь люди, які вже давно розводять котів,у них уже є не один кіт,але вони візьмуть і ще кошенят.Сьогодні ми з ним (нарешті!?!?)зустрілися.На метро "Хрещатик".Я передала йому кошенят прямо з торбою,в якій вони сиділи:боялися,кричали...В одного з кошенят вже було ім*я, придумане мною - Степан.І прізвище-Руданський.
Бо рудий.А мій "прихильник"...Збулися дурні передчуття.Якось відразу він мені не сподобався.Хоч і бачились тільки хвилини три...Казав, що потім, на вихідних,зустрінемось-він віддасть сумку.Я сказала,що можна і невіддавати. Але ж йому кортить зустрітися.А я не хочу його більше бачити!Не мо-жу! Я, звичайно,вдячна,що він так допоміг,але із вдячності не можу з ним спілкуватися.Хочу бути чесною.Як його відшити правильніше?..
Трохи незвично без кошенят - з ними був безлад, постійне шарудіння, нявкання...А тепер вдома одна стара кішка.Хоч котів я не дуже люблю в принципі.Це все мама...
У п*ятницю почнеться фестиваль "Країна мрій".Прийду...Буду блукати там самотньою тінню...Спробую передати диски із записами "Сонце-Хмари"...Може,
вдасться...
Треба і до вступних готуватися. Та я і так готуюся...
Хочеться побути самій...
Чогось у мене так останнім часом виходить,що люди, яких хотіла би бачити, мене ігнорують, а ті, кого б не бачила двісті років - лізуть, напрошуються...