Дитя Чорнобиля

На вихідних мандрувала Закарпаттям.
Проїздом відвідала Ужгород. Досхочу налазилася Мукачівським замком, зробила багато фотографій, купила кілька сувенірів...
Побувала й у селі Вільхівка, урочище Джублик.
Кажуть, там у 2002 році з"явилася людям Діва Марія. Дві дівчинки, які прийшли до джерела з водою, побачили там жінку у білому. Вона назвалася Богородицею і сказала, що прийшла об"єднати розрізнений народ та розрізнену церкву.
Розповідають, що далі вона являлася людям протягом місяця. Люди розмовляли з нею - і її слова, зокрема, про одужання хворих родичів, здійснювалися.
Після появи Богородиці людям являвся й Ісус Христос.
На тому місці заснували два монастирі - на честь появи Пресвятої Родини (себто, Діви Марії та Христа). До цього місця почали приїжджати туристи. Наскільки я зрозуміла, був запит до офіційної церкви - розібратися, чи визнавати це справді дивом.
Також поряд - на місці появи Діви - стоїть каплиця (на честь Непорочного Зачаття).
Крім того, поблизу стоять дві фігури, вирізьблені з дерева - Богородиці та Христа. Розповідають, що через певний час після того, як їх встановили, на місці сердець у них з"явилися хрести.
Неподалік є і розп"яття Христа, яке іноді кровоточить.
Що впадає в очі - усе розміщено поряд, дуже компактно, красиво. Ідеальне місце відпочинку.

Окремо варто сказати про Долину нарцисів. Велике поле.
Йдеш дорогою - крок вліво-вправо=розстріл. Жартую.
Спочатку нарцисів не видно.
Асфальтова дорога. Обабіч - поле. І знаки, що по ньому не можна топтатися. Охорона. Але у траві - жовті квітки...Ті, які у народі називають курячою сліпотою!
І тільки де-не-де між ними сиротливо біліють нарциси.
Квітки нарцисів - не такі великі, як у садових. Це - дикі. Дрібніші. Як зірочки. Дуже милі.
Йдеш далі - їх більшає.
Усе більше білих острівців на зеленому лузі...Ось їх найбільше. Спеціальний оглядовий майданчик. Територія обтягнута стрічкою. Попередження, що через неї перелазити не можна.
Солодкий запах. Туристи валять.
Фотографують. Знімають відео.
Туди-сюди походжає напружений охоронець.
Хтось із туристів таки намагається перелізти за стрічку і швидко клацнутися на фоні квіток. Туди біжить розсерджений охоронець. Гримає, виганяє. Трава пом"ята, але квіти - цілі.
Дві тьоті стоять біля стрічки. Довго фотографують. Тоді одна запитує охоронця, чи можна перелізти через стрічку і встати серед квітів. Той відповідає, що можна й лягти там - якщо совісті немає. Жіночки смертельно ображаються, надувають губки, кидають якісь образи у відповідь...Запитують - чому ж не можна, ми ж туди і назад. Охоронець відповідає, що якщо всі будуть робити так, як вони, тут і нарцисів скоро не залишиться. А з іншого боку якісь дєвачкі тихесенько перелізли через межу. Одна розвалилася у квітах, інша її фотографує. Ось їх засікли. Вони з дуриним сміхом та писклявим вереском утікають. У ці хвилини у думках немає жодного хорошого слова...

У поїзді.
Їхали ще з Києва. Мали їхати вечір, ніч, а на ранок - в Ужгороді. Моя полиця була - верхня. Залізла туди. Весь вагон веселих туристів бухає та співає. Хрін заснеш. Але ось полягали. Спочатку на верхній полиці було душно. Потім - стало прохолодніше. Зовсім стемніло. За вікном уже "пролітали" гори, яких майже не було видно...Гори...Містика...Я засинала. Раптом побачила, що Карпати за вікном геть вкриті снігом, усе просто утопає в ньому, гілля дерев важко нахилилося під білими "шапками"...Я прокинулася. Темно. Ледь-ледь світає...
А коли розвиднілося, то з вікна поїзда я побачила: справді, на деяких вершинах ще чимало снігу! Сфотографувала. Віщий був сон!:)Майже))