Про "Захід"
19/8/12 16:30![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensНа дорозі до фестивалю "Захід" створилося стільки перешкод, ніби все налаштувалося проти моєї поїздки. Долати ці перешкоди довелося з веселим азартом.
Спочатку я не могла взяти квитки на той потяг, який хотіла. Хоч на інший, але купила. Далі відбулася епопея із забиранням заброньованого квитка на сам фестиваль. На сайті сервісу були вказані точки, де можна забрати заброньований квиток. Дві з них, як з'ясувала вже на місці, тимчасово не працювали, хоч це не було вказано на сайті. Забрала на третій. Вибігавшись за квитком, написала листа у сервіс. Там взяли до уваги. Додатково позначили точки, які не працюють. Молодці.
На фестивалі була можливість проживати або в наметовому містечку, або в одному із житлових корпусів, забронювавши там місце. Хотіла забронювати. Відповіли, що все вже зайнято. Коли я нібито вже й домовилася про намет, мені повідомли:місце у корпусі звільнилося. Після переговорів-перетасовок моє рішення зупинилося на наметі. Знайомі ставали табором. (У цій поїздці окрема подяка за допомогу Цинамону і Фалконеру).
День Х настав. До Львова прибула раннього ранку. Планувала трохи погуляти містом, показати його подрузі та її чоловіку, оскільки вони тут вперше. А тоді мене мали забрати машиною на фест - у с. Родатичі, на Сонячну галявину. З друзями встигли погуляти центром, посидіти у "Криївці", зійти на Ратушу. По тому розпрощалися. До цього в мене обірвалася одна шлейка важкого рюкзака. Дорогою до творчої майстерні, де мене мали забрати, обірвалася й друга. Несла наплічник як могла у руках. Після всього того відчувала хорошу крепатуру в руках і в ногах. Зі Львова виїхали машиною з деяким запізненням, але на фест потрапили нормально. Вже на місці зробила нове відкриття: забула свою куртку в коридорі поряд із майстернею. Мала надію, що там її усе ж не вкрадуть.
Поставили намети. Пішли дивитися: музика, перформанси, продаж товарів хенд-мейду, можливість постріляти у тирах...А комусь хотілося просто бухати.
На території фесту виділялися найбільше українці й білоруси. У білорусів був навіть окремий сектор наметового містечка з їхніми прапорами. Представники інших країн якщо й приїхали, то не світилися особливо. Загалом було на що подивитися.
На цьому ж фесті, що цікаво, довелося почути, як мене обговорюють, думаючи, що не чую. Це весело.
А природа навкруги - казка. Зокрема й озеро, у якому дехто купався.
..Спадала вечірня прохолода, а біля великої сцени ставало все гарячіше. Після виступу кожного з гуртів виникала черга з тих, хто хоче взяти автографи в музикантів, сфотографуватися чи трохи поспілкуватися з ними. Дуже не хотіли відпускати білоруський гурт "Крамбамбуля" - під нього публіка вже найбільше розігрілася. Після них вийшли "Тінь Сонця": злагоджено, сильно, незважаючи на незначні перебої зі звуком; одну з пісень, яка є у двох варіантах - "Чугайстер" - виконали білоруською мовою. Одним словом, так тримати. Далі ж відбувся довгий-предовгий-предовгий виступ гурту "Тартак". А ще далі в ніч - навіть не дуже пам'ятаю, бо втома скосила й хотілося відіспатися.
Другий день - суботу - тусувалася на "Заході" не повністю. Прикметою фестивалю стала, мабуть, як завжди, велика кількість загублених через неуважність речей. Другого ж дня нібито з'явився хтось, хто цілеспрямовано "бомбив" намети. Крім документів, грошей, мобілок у когось навіть примудрилися потягти гітару. Та не будемо про сумне.
З виступів на малій сцені, як не дивно, найяскравішим видався панк-гурт "Медовий полин". Багато хто чекав на "Ляпіса Трубецького". А я вже повинна була від'їжджати. Адже на суботній вечір взяла квитки назад, щоб неділю вже відпочити вдома. Зібралася, побажала друзям щасливо залишатися. Хотіла виїхати до Львова спеціальними фестивальними автобусами. Водій сказав, що краще підійти за годинку чи дві. Поки що немає завантаження. Щоб не чекати біля моря погоди, пройшлася до траси. Вирішила проїхатися автостопом. Та там майже відразу вдалося зупинити маршрутку "Городок - Львів". У місті ще мала кілька годин до потягу. Забігла у приміщення з майстернею. Неймовірно, але куртка лежала на місці. Більше того, у кишенях залишилися цілими й мої кілька десятків гривень. Щаслива, я пішла погуляти вечірніми вуличками. Зробила кілька колоритних фото.
Посиділа у "Криївці". Подякувала місту Лева і попрощалася до нових зустрічей.
Спочатку я не могла взяти квитки на той потяг, який хотіла. Хоч на інший, але купила. Далі відбулася епопея із забиранням заброньованого квитка на сам фестиваль. На сайті сервісу були вказані точки, де можна забрати заброньований квиток. Дві з них, як з'ясувала вже на місці, тимчасово не працювали, хоч це не було вказано на сайті. Забрала на третій. Вибігавшись за квитком, написала листа у сервіс. Там взяли до уваги. Додатково позначили точки, які не працюють. Молодці.
На фестивалі була можливість проживати або в наметовому містечку, або в одному із житлових корпусів, забронювавши там місце. Хотіла забронювати. Відповіли, що все вже зайнято. Коли я нібито вже й домовилася про намет, мені повідомли:місце у корпусі звільнилося. Після переговорів-перетасовок моє рішення зупинилося на наметі. Знайомі ставали табором. (У цій поїздці окрема подяка за допомогу Цинамону і Фалконеру).
День Х настав. До Львова прибула раннього ранку. Планувала трохи погуляти містом, показати його подрузі та її чоловіку, оскільки вони тут вперше. А тоді мене мали забрати машиною на фест - у с. Родатичі, на Сонячну галявину. З друзями встигли погуляти центром, посидіти у "Криївці", зійти на Ратушу. По тому розпрощалися. До цього в мене обірвалася одна шлейка важкого рюкзака. Дорогою до творчої майстерні, де мене мали забрати, обірвалася й друга. Несла наплічник як могла у руках. Після всього того відчувала хорошу крепатуру в руках і в ногах. Зі Львова виїхали машиною з деяким запізненням, але на фест потрапили нормально. Вже на місці зробила нове відкриття: забула свою куртку в коридорі поряд із майстернею. Мала надію, що там її усе ж не вкрадуть.
Поставили намети. Пішли дивитися: музика, перформанси, продаж товарів хенд-мейду, можливість постріляти у тирах...А комусь хотілося просто бухати.
На території фесту виділялися найбільше українці й білоруси. У білорусів був навіть окремий сектор наметового містечка з їхніми прапорами. Представники інших країн якщо й приїхали, то не світилися особливо. Загалом було на що подивитися.
На цьому ж фесті, що цікаво, довелося почути, як мене обговорюють, думаючи, що не чую. Це весело.
А природа навкруги - казка. Зокрема й озеро, у якому дехто купався.
..Спадала вечірня прохолода, а біля великої сцени ставало все гарячіше. Після виступу кожного з гуртів виникала черга з тих, хто хоче взяти автографи в музикантів, сфотографуватися чи трохи поспілкуватися з ними. Дуже не хотіли відпускати білоруський гурт "Крамбамбуля" - під нього публіка вже найбільше розігрілася. Після них вийшли "Тінь Сонця": злагоджено, сильно, незважаючи на незначні перебої зі звуком; одну з пісень, яка є у двох варіантах - "Чугайстер" - виконали білоруською мовою. Одним словом, так тримати. Далі ж відбувся довгий-предовгий-предовгий виступ гурту "Тартак". А ще далі в ніч - навіть не дуже пам'ятаю, бо втома скосила й хотілося відіспатися.
Другий день - суботу - тусувалася на "Заході" не повністю. Прикметою фестивалю стала, мабуть, як завжди, велика кількість загублених через неуважність речей. Другого ж дня нібито з'явився хтось, хто цілеспрямовано "бомбив" намети. Крім документів, грошей, мобілок у когось навіть примудрилися потягти гітару. Та не будемо про сумне.
З виступів на малій сцені, як не дивно, найяскравішим видався панк-гурт "Медовий полин". Багато хто чекав на "Ляпіса Трубецького". А я вже повинна була від'їжджати. Адже на суботній вечір взяла квитки назад, щоб неділю вже відпочити вдома. Зібралася, побажала друзям щасливо залишатися. Хотіла виїхати до Львова спеціальними фестивальними автобусами. Водій сказав, що краще підійти за годинку чи дві. Поки що немає завантаження. Щоб не чекати біля моря погоди, пройшлася до траси. Вирішила проїхатися автостопом. Та там майже відразу вдалося зупинити маршрутку "Городок - Львів". У місті ще мала кілька годин до потягу. Забігла у приміщення з майстернею. Неймовірно, але куртка лежала на місці. Більше того, у кишенях залишилися цілими й мої кілька десятків гривень. Щаслива, я пішла погуляти вечірніми вуличками. Зробила кілька колоритних фото.
Посиділа у "Криївці". Подякувала місту Лева і попрощалася до нових зустрічей.