Дитя Чорнобиля

Для чогось був цей сон. Настільки реальний та емоційний. Для чого ти снишся? З якого дива?..Зрештою, було весело. Зранку - таке піднесення. Таке, що словами складно пояснити.

Ти навряд чи це прочитаєш. Ніколи не розумієш ні натяків, ні напівнатяків. Іноді навіть сказаного напряму.

Тільки зараз це не має значення.

Енергії додалося. Тепер - мабуть, як у десяти людей! І на цілий день.

Ранок почався весело. Колеги принесли серпантин і "дощики" та прикрашали нашу кімнату. Правильно, настрій створюється заздалегідь. Приєдналася до них. Раділи як діти.

Ще у нас на невеличкій шафці сидить яскраво-помаранчева лисичка. Іграшкова, звісно. М'яка і з білою грудкою. Їй теж діталося багато прикрас...А також - маленька бутафорська паличка-"цукерка", - смугаста. Хотіли дати її лисичці в лапку, але зрозуміли, що тоді вона нагадуватиме міліцейську, то краще не треба!

І в мене на компі теж виблискує "дощик".
Вирішили, що трохи пізніше до офісу треба принести або невелику штучну ялинку, або одну ялинкову гілочку. І штучного снігу. Чи у крайньому разі - вати:)

...Відкрила жж-френд-стрічку. Прочитала пост друга, у якому він дякував у тому числі й мені - за натхнення)))
Коли мені кажуть, що можу надихАти - не перестаю дивуватися.
Із передсвятковим настроєм починаю роботу.

Сьогодні зранку мені пощастило зустрітися зі снайпером!
Він намагався сховатися від мене на даху! Але я його помітила. Посміхнулася і помахала рукою. І він у відповідь зробив те саме!
Я підійшла ближче до даху. І крикнула, щоб злазив - яка там робота, коли весна, ранок!?
Через 5 хвилин він був поряд. Ми прогулялися до найближчої кав'ярні, поговорили про життя...Він розповів, як відбирають у снайпери і які якості для цього треба мати. Я заперечила - мовляв, цих якостей у нього немає - він порушив усе, що можна, покинув робоче місце, не всидів, його, певне, вже шукають і добряче покарають, це ж скандал. А він, відставляючи убік чашку, відповів, що іноді правила теж треба порушувати. Ось він собі це дозволив. Хоч раз у житті. Буде що згадати. А весна у Києві йому подобається і він не хоче гаяти часу на умовності.
І ми розійшлися у різні боки. Мабуть, ніколи не побачимося.
Сподіваюся, його покарання за весняне безумство не буде страшним.

темне...нависає...але вже не сніжне, а має весняний вітінок, якого не побачиш - можна тільки відчути. Ранок...А все таке похмуре...Природа, місто - причаїлися.
Відчуваю: сьогодні, певне, буде гроза. Весняна.
Хмари розрядяться - на землю, на людей, будинки, дерева...Правильно. Навіщо так довго все це носити в собі?
Я не боюся намокнути!

Україною гуляє якась противна зараза... А говорять - епідемії немає. Принаймні, епідемії грипу...хм.
Я, незважаючи на постійне шморгання носом, вдома не сиджу.
У п'ятницю добре потусувалися в Алічки. Поділилися планами на життя. Я "лікувалася" чаєм і фруктами та не припиняла захоплюватися дизайном її кухні! Хотілося вірити, що усе заплановане нами - здійсниться.
...А поки - будні. Відзавтра у мене починається сесія в універі. Таке враження, що я вчуся уже цілу вічність. Мені, звичайно, подобається, але часом здається, що занадто вже довго це триває. І відрізків часу, які нормальні люди називають вільним, усе меншає. Поки все залишається так, як є, але паралельно у мізках пульсує нова ідея...

П.С. Якщо сьогодні хтось спитає, "як справи?" чи "як настірій?" - відповім, що погано. Давно помітила нездорову тенденцію: коли кажу "добре", "чудово" або "нормально", обов'язково те стерво, шо спитало, зробить усе, щоб цей настрій спаскудити ....:Р