Дитя Чорнобиля

Польський письменник Даніель Одія і його "Тартак". Тут немає гламуру, рожевої романтики, суцільне розчарування для любителів лавсторі. Польська реальність у найнжчих її прошарках. Тут теж вирують почуття, але інакші. І тут є безнадія. Безнадії не люблю. Але так добре йде ця книжечка саме у вихідний, коли нІкуди йти, коли шибки беруться інеєєм і ненадовго зігрівають кава чи какао. Читаючи, зупиняєшся, ненадовго замислюєшся - і далі. Похмрість. І матюки, звісно, матюки. Раджу почитати і передмову (зовсім невелику) до цього роману. Може, колись мене потягне й на інші твори цього письменника.
Дісталася сьогодні навіть телевізора. Подивилася по 5-му каналу "Карпатію" - вже закінчення, останні хвилин 15. Я все розумію, але хіба так складно вивчити слова своїх ролей?..
Наостанок. Американські психологи-всезнайки дійшли висновку, що секс до 21 року - небезпечний. За ознайомлення з такою звісткою дякую eloizzza. http://eloizzza.livejournal.com/105069.html

Знайшла в Інтернеті в електронному варіанті одну з улюблених книг дитинства. Звісно, улюблених було дуже багато. Але тут був один з найулюбленіших героїв мого дошкільного віку
http://bookz.ru/authors/kazakov-urii/arktur-_610.html
"Арктур - гончий пёс".
http://bookz.ru/book.php?id=47211&n=1&p_count=2&g=geo&f=arktur-_610&b_name=%C0%F0%EA%F2%F3%F0%20%96%20%E3%EE%ED%F7%E8%E9%20%EF%E5%F1&a_name=%DE%F0%E8%E9%20%CA%E0%E7%E0%EA%EE%E2&a_id=kazakov-urii
Краще один раз прочитати, ніж переказувати зміст. Звісно, тепер сприймаю, мабуть, інакше. Більше з ностальгією.

Я трохи дивний читач. Щось встигаю "впіймати" відразу, а до чогось йду роками. Буває, починаю читати те, що наробило багато галасу тоді, коли цей галас давно вже затих.
Дивовижно, але лише кілька днів тому я взялася за "Самотінсть у мережі" ("Одиночество в сети") Вишневського, і тільки вчора пізно ввечері дочитала книжку. Тепер дам почитати подрузі, яка, як не дивно, теж не читала, але зацікавилася...

На черзі ще дещо з придбаного нещодавно... Зокрема, роман Станіслава Бондаренка "От я вся - я свято, або Віхола лохів". Жорстке.

Люди, порадьте щось із зарубіжного - будь-якого: французького, російського, американського....... Головне, - краще - не попсового. Того, що вийшло за останні рік-два і що ви особисто вже прочитали та склали про це думку.

Учорашня презентація "Паковану" у "Фіделі"

Думала всю презентацію простояти, бо так зручніше знімати відео та фотографувати. Та мені у другій половині цього заходу поступилися усе ж місцем. Зараз шукатиму жж цієї людини...Загалом було круто.

Учора - встигла.
Молоді сучасні автори по черзі читали уривки з творів Миколи Гоголя. За спинами в них на екрані - без звуку, як відеодоповнення - йшов фільм "Вій".
Мило.
Заходів, присвячених Гоголю, у Києві буде ще чимало. Приходьте.

Молодше покоління з бодуна
Покальчука читає й Жадана
Ігор Римарук

(Коротше, кому цікаво про Жадана - читайте)


Учора о 18.00 (хоча насправді трохи пізніше) почалася презентація нової книжки Сергія Жадана "Ефіопія". У книгарні "Є", що у Києві на Лисенка. Тим, хто хоч трохи спізнився, не дуже пощастило, бо довелося навіть не стояти, а якось балансувати у натовпі. Прийшла тьма народу - переважно молодь з претензією на неформальність :) Розмістилися буквально на головах одне в одного. Книгарня майже тріщала по швах, і з цим треба щось робити, розширюватися - не знаю, як, - бо це не діло.

На презентації багато говрили ще й про Олеся Ульяненка та його "порнографічний" роман, жаліли його. Зрештою, пустили шапку по колу - зібрати по-хто-скільки-може на юридичний захист письменника. Щоправда, я ту шапку так і не побачила. До мене у юрбі вона просто не дісталася.

Потім Жадан читав свої дуже старі та зовсім нові вірші. Прозу - не схотів. Після кожної поезії робив невелику паузу для оплесків - і знову читав. Час від часу були й перерви для запитань від присутніх. І тут - ще одна незручність. Мікрофон був усього один - в руці винуватця цього заходу. То ж запитання "від народу" часто було не дуже добре чути. Особливо якщо перегуватися через голови з різних кутків приміщення. Деякі дівчата намагалися ще зобразити подобу флірту з письменником у такій обстановці. Кумедно виглядало, справді. Ставало усе тісніше та спекотніше. Вірші-запитання-вірші-запитання.

І от Сергій Жадан обводить поглядом аудиторію - чи є ще запитання. Вихоплююся. Чим же закінчилася та історія з Романом Кухаруком, з позовом до Прокуратури. Пан Жадан відповів, що у прокуратурі "зам'яли цю справу", але додав, що матеріали усе ж зникли з сайту, тому в нього "тепер спокійна совість". (Перевірила - матеріалів уже справді немає).
Дехто з аудиторії незрозуміло закліпавши, почав допитуватися, про що саме йдеться. Тут Жадан роз'яснив - на такому-то сайті були опубліковані образливі матерали про нього та його друзів, він подав позов...і т.д.
Це запитання мало би бути останнім. Однак письменник не захотів "закінчувати на такій ноті" та попросив запитувати ще. Запитань було ще з 5. Після чого презентація завершилася. І люд, гудучи між собою, потроху почав розходитися.

Отримую "смолоскипівську" розсилку - не на електронну пошту, а саме паперову, у конверті, у звичайний поштовий ящик. Раз на місяць. Колись (у молодості:)) була у "Смолоскипі" й стипендіаткою. Тепер просто отримую новини. Не знаю чому, але надходять вони із запізненням (приблизно на 2 місяці пізніше). Переглядаю, читаю...Та суть не в цьому. Такі затримки щоразу ще гостріше допомагають зрозуміти, як миттєво застаріває інформація. Деякі речі, що були два місяці тому, вже ледь-ледь згадуєш, бо вже після них - стільки всього відбулося. Тебе раптом "наздоганяє" "нагадування", якийсь підсумок того, що минуло. Тільки дивишся на це зовсім іншими очима, ніж міяць-два тому.

Захопилася письменником Валерієм Шевчуком близько двох років тому.
Хочу перечитати усі його твори (включно з публіцистикою), що буде нелегко, проте реально))
Називати усі його книжки, займаючи багато простору - немає сенсу. Отже, закцентую на тому,що вже встигла прочитати і що справді вразило.
"СТЕЖКА В ТРАВІ. Житомирська сага". Роман. У двох томах. Читати варто вдумливо. (Я виписувала собі цитати). Твір, як і уся проза Валерія Шевчука, - настроєвий. І чомусь здається, що у людини з холеричним темпераментом просто не стане терпіння прочитати усю "сагу" від початку до кінця..)) Хоча "пірнала" туди із задоволенням, не могла відірватися...
Місце події - Житомир та його околиці. Паралельні історії кількох сімей. Деякі розділи написані як щоденник одного з героїв - тяжко хворого та фізично непривабливого хлопця, який також прагне розібратися у житті та знайти у ньому своє місце. І, певне, знайти кохання, бо "потворки" - не без почуттів...Зрештою, слід читати...
Крім великих "епопей" Шевчук пише й оповідання. Наприклад, у збірці "СОН СПОДІВАНОЇ ВІРИ".
Оповідання "ДЗЕРКАЛО". Знову ж таки - право хворої людини (яка була колись фізично здоровою і гарною) на власні почуття...Сумне.
"ПІД СИНИЧИЙ ПОДЗВІН" - для тих, хто вагається, чи робити пластичну операцію...;)))
"ХОВАНЕЦЬ". Містично. І так пронизливо описані почуття та відчуття. Рекомендовано читати за північ у напівтемній кімнаті на самоті.
"ЖІНКА-ЗМІЯ". Рекомендовано читати влітку на пляжі. ;)

А втім, знайомтеся самі.
Чекаю на відгуки.

P.S. Зараз не читаю Шевчука. (Взяла "тайм-аут))

Віднедавна на полицях книжковимх магазинів столиці можна знайти роман Валерія Грузіна з інтригуючою назвою "Гибель Киева". Про автора дізнаємося, що він "вырос на Стрелецкой улице и всю жизнь ошивался на Старокиевской горе". Разом із тим - "жил в Нью-Йорке и других городах мира", а також "имел обстоятельные беседы со Святославом Рерихом, Ирвином Стоуном, Джеорджем Соросом и другими умными людьми мира". Але "лучше Киева и киевлян так ничего и никого не нашел".
Із викликом оформлена обкладинка: фото зруйнованих пам'яток архітектури на тлі багатоповерхівок-новобудов. Книжку ми ще не відкриваємо, проте вже передбачаємо розповідь про страждання столиці: від руйнування культурного центру, від понаєхавших, для яких немає нічого святого. Актуально. Хоча іноді найактуальнішу тему, найсвітлішу ідею можна легко споганити недолугою реалізацією. У школі теж можна дати учням завдання: написати про щось вічне, високе...І напишуть. Але не кожен твір із тієї самої теми насправді візьме за душу.
Автор підійшов до завдання просто і прямолінійно, у стилі "що бачу, про те й співаю". Головний герой роману - корінний киянин, спортсмен - бігун, каратист і просто супермен, який хоче відстояти - практично самотужки - своє рідне місто. Вороги - це "армія" тих, хто приїхав до столиці з інших міст та сіл, безультурна орда, сарана, пошесть, від якої вже ледь-ледь дихають корінні кияни. Власне,катастрофічну ситуацію найкраще ілюструє фраза з роману:"Мимо скамеечки сновали недобитые киевляне..."
Зрештою, головний герой, Алєксандр, озлоблений не тільки на понаєхавших, а загалом на життя, у тому числі особисте, яке не склалося. А от у старих кварталах і спогадах про минуле - йому більш затишно. Тут і відбуваються його пригоди, перемоги та поневіряння.
Проте - сюжету дуже не вистачає динамізму. Хоча в анотації й зазначено про "гостросюжетну форму". Автор страждає на багатослів'я, робить занадто довгі ліричні відступи, акцентує увагу на несуттєвих деталях. Навіть моменти, коли герою загрожує небезпека, виписані доволі мляво. Текст перенасичений недоречними зменшено-пестливими формами: "ушко", "носочек", "пяточка", "пальчики", "косточки". Цікаво, що поряд - таке саме зловдживання формами згрубілості. При цьому слід констатувати: у романі автор послуговується надто обмеженим словниковим запасом.
Незважаючи на це, у творі наявний радикалізм, точніше -максималізм. Світ (для героя його світ - це Київ) - поділений чітко на "своїх" і "чужих". "Своїх" - корінних киян - він із дивовижною легкістю впізнає серед інших, виділяє із натовпу. Зокрема, й жінок. Як розгледіти мешканку столиці з діда-прадіда? У неї обов'язково - навіть після 40 років - залишаються стрункі та довгі ноги, на обличчі відсутні зморшки. І - найголовнівше - талію можна обхопити складеними півколом пальцями обох рук, і ці пальці зімкнуться. Всі інші жінки - ненавидять її та заздрять. Ще, звичайно, інтелект, шарм, чарівність, неперевершеність - усе вбиває наповал."...распознал в ней киевлянку, предки которой до третьего колена никогда не жили не то что в пригороде, на Куренёвке".
А ось як виглядає понаєхавшая. "За ближайшим столиком восседала миловидная мордатенькая особа лет двадцати. В шифоновом платье в мелкий цветочек с преувеличенным по смелости декольте. Оно и понятно: коровья грудь, очевидно, была её главной ударной мощью. "Наверняка при ходьбе косолапит", - подумал он. Но всё же испросил разрешения присесть. В ответ барышня хмыкнула и достала мобильник, дескать, востребована. "Понаехало, - подумал Александр. - Если не из деревни, то из Николаева".
Складається враження, що проблеми Києва час від часу, але стрімко, опускаються у головного героя нижче пояса. Тобто, він їх потім звідти знову підіймає - до рівня мозку, але конролювати довго не може. І вже не зрозуміло, що його більше хвилює - руйнування історичного центру, незаконна забудова чи хронічна стурбованість - хто перед ним - киянка чи некиянка і які там у неї параметри. Озлобленість у деяких епізодах переходить у безсилість та безпомічність. І якийсь недолугий портрет корінного мешканця раптом постає. Бо усі ці описи можуть викликати (у когось, ненароком) і прямо протилежну реакцію. Мимоволі виникає думка: а може, саме для цього роман і написаний? Дискредитувати справжнього киянина. Викликати відразу. Змістити акценти. Чи автор просто перестарався у прямолінійності та емоційності.
?

З 8 години ранку - "тусуюся" у рідному універі. 6-й рік навчання. магістратура. хто б повірив...я усе ще студентка. усе ще молода.
домовляюся з викладачами - бо не маю часу здати реферат одночасно з іншими, бо піду після першої ж пари, бо заклопотана, бо треба, бо...
перша пара була прикольна. спецкурс із вивчення мемуарів та епістолярію письменників. а також розмови про їхні маловідомі твори. викладачка прочитала аудиторії вголос ранню новелу Олеся Гончара. "Пальма". Я її ще ніколи не читала. Чесно сказати, іноді ледь стримувала сльози. Це означає, що залишилося у мені ще щось людське...;))

П.С. Ще тиждень вставань о 5.40. Нормально. Я витримаю - все.

:)