Дитя Чорнобиля

Росла під моїм вікном розлога стара черемха...Весною буйно квітувала...Влітку на ній достигали чорні ягідки, а під її тінню ховалася велика частина нашого дворика біля "хрущовки".На гілках туркотіли голуби, щебетали солов"ї, скрекотали сороки,цвірінькали горобці...Ближче до осені її листя ставало червоним- дуже гарно!Я могла поглянути у вікно - і надихнутися.Ось так у 1998 році, подивившись у двір, і написала вірш "Серпень".Потім цей вір надрукували у всеукраїнському дитячому журналі, і це була моя найперша публікація...
...Відсьогодні у моєму дворі вже НІКОЛИ не буде буйно квітнути черемшина... Сьогодні вночі був дощ, вітер, буря...На ранок я побачила улюблене дерево, вивернуте з коренем.Воно впало якраз до дверей під"їзду.Тож я ледве вийшла, переступаючи через могутні гілляки свого минулого натхнення.Було відчуття, ніби я назавжди прощаюся із подругою...У дворі утворилася така пустка...
Ось тобі й початок дня....

Протистояння в Україні знову досягло апогею і вихлюпнулося на вулиці Києва. Сутички були в тому числі і на Майдані.Київська міліція не розбороняла конфліктувальників.До серйозних бійок не дійшло.Все обійшлося несильними стусанами та штовханиною.Сили були приблизно рівними.З кожного боку в цьому бало участь по одному учаснику.Але...Все по порядку.
До мене з Росії на кілька днів приїхала ЖЖ-знайома,з якою ми вперше і побачилися в реалі.Я показала їй Київ та Бровари.СуперСаня усе фотографувала. Усьому дивувалася.А познайомилися ми ось як.Я дізналася про гурт "Сонце-Хмари"
у Санкт-Петербурзі,лідером якого є українець - родом із Тернопільської обл.І співають вони по-українськи.Хоча всі інші там-не українці.А моя знайома якраз і кайфує від цього гурту...І ось вона вперше у Києві.До цього їздила лише в Одесу.Мені довелося багато посміятися із тих наївних уявлень,які росіяни про нас мають.Вона здивувалася,що в Києві так мало розмовляють українською і так мало українських газет.Ще вона вважала,що тут москалів вбивають. Я не захотіла її розчаровувати хоча б у цьому і відповіла,що справді,за одного вбитого москаля дають премію-1000грн.А за кожного наступного-ще більше.Вбиваєш і закопуєш.Тут гостя поцікавилась,а як же тоді дізнаються, що вбив справді москаля.Відповіла,що їхні трупи починають завонюватися і запах такий,що вже ні з чим не переплутаєш.А в мене рука вже набита...Наступного дня гуляли Подолом,Андр.узвозом.Російська гостя почала квилити,що вже не може йти.А я її тягала і тягала.Тоді вона зробила висновок:у вас вбити москаля - це нічого особливого,а от повільно замучити його до смерті -то справді подвиг.Я сказала,що так і є... ( далі-більше )