Дитя Чорнобиля

Вихідний вирішено було приділити прогулянці на природі (майже спонтанній), музиці, медитації, тиші, співу пташок. Шуканню місць, де б не чути людського галасу і завивання моторів (чи галасу моторів і людського завивання?). Це складно, коли всі вивалюють на шашлички з шансончиком. Але чудово, що джипи можуть проїхати ще не скрізь. І тоді: багато повітря, таємничість, загадковість, розчинення у навколишньому.( ... )

У цих пташок є характер. Вони обирають, де жити, за своїми уявленнями, іноді не зовсім зрозумілими людям.Головне, щоб гілок побільше для затишку, а у селі, місті чи у лісі - розберемося.

( ... )

Згадувально-літня пора. Знайшла поезію, яка тепер асоціюється в мене з серпневою поїздкою до Криму. І, звісно, з людиною, з якою там чудили. Світанок.Ще прохолодний пісок. Пташки над хвилями. Записуємо відеопоезію (не ту).Перекрикування хвиль. Не знала, що таку річ доведеться горланити, як на істеричному мітингу. Потім запис відеозвернення - послання у майбутнє. Тепер знайшла настроєве - до того часу. Гарний ритм
* * *
Угледиш себе у воді - і запитуєш:
як ти
колись до світанку
дивився в розпечений змрок?

Затулиш долонею очі...( ... )

Минулої неділі були у лісі. Я знайшла навіть конвалії, - але вони вже відцвітають, тому переважно засохлі. ( ......... )

Вижній Березів - це вид на гори з вікна. Це варення з чорниць і бринза, якою посипають банош. Це вечеря при свічках і домашнє, власноруч збите вершкове масло. Це коли крізь сон чуєш, як вночі на горищі білки сортують горіхи на своєму складі. Це джерело з солоною, майже як морська, водою, яка пахне {тухлими яйцями} і з якої потім вивариться сіль. Це розумний коник особливої гуцульської породи, на якому можна кататися без сідла, і тепле вечірнє молоко з-під корови. Це цибуля, яку ріжеш на приготування страви, майже нічого не бачачи від сліз. Це трошки снігу й багато глини. Це каміння з відбитками прадавніх рослин і гострі прозорі кристали. Це старовинні каплиці та хмари, які лягли відпочити на вершинах.( * )

Не знаю, наскільки все серйозно, але народ панікує. Кажуть, котиків та іншу "живність" у скверику на Пейзажній алеї у Києві хочуть зламати (якщо справді так, то бажаю зламатися тому, хто хоче ламати); і нібито на тому місці усе ж збираються вліпити будинок...
+

...Якось тут хворіла, і чомусь думала саме про скверик.Мабуть, щось згадувала. Температура, недобре так, а я беру блокнот і починаю писати якийсь потік свідомості про цю місце...
http://picasaweb.google.com/lisova/VDCGpK#5520081699084970882
АПД.+ таке: http://community.livejournal.com/saveoldkyiv/627311.html

До Вилкова поїхати - варто. Збиралася туди, мріяла про нього - рік.
Містечко позиціонує себе як "українська Венеція". Приймає туристів. У місці розташування населеного пункту Дунай розходиться на три рукави, утворюючи "вилку". Звідси й назва. Мешканців у Вилкові - близько 9 тисяч. Селище мультикультурне, зі складною історією. Розташоване у прикордонній зоні. Тому, їдучи туди, не забудьте з собою паспорти. Можна замовити екскурсію з Одеси. Можна дістатися і своїм ходом. З Кілїі ходить транспорт (це Кілійський район).
У центрі Вилкова - пам'ятник бородатому чоловіку з хрестом. Ні, не Володимиру-хрестителю. Старообрядцям. У Вилкові досі багато людей дотримуються старого релігійного обряду (хрестяться двома пальцями, більш суворі в одязі та побуті; приміром, чоловіки після одруження вже не голять бороду, як і жінки - не знімають хустку і т. д). Старообрядці зі звичайними православними жили там завжди у певному конфлікті. Та все ж уживалися. Якщо ж двоє людей з різних релігійних течій хочуть побратися, то мають пройти спеціальний обряд "переведення" з однієї течії в іншу. Взагалі ж у Вилкові є три церкви.
Намішано тут і культур. У певний період одна частина поселення належала Румунії, а інша - Туреччині.
У Вилкові є і своя говірка. З домішками слів із різних мов. Хоча найбільше, звісно, з української та російської.
Селише стоїть на воді. Вздовж вулиць - канали. Кожен мешканець має свій човен. Зі спеціальним номером - як автомобіль.Це основний вид транспорту. Біля будинків дуже мало землі. Там ростуть переважно якісь квіти та виноград.Ще дуже багато верб і калини.Проте у кожного вилківчанина є ще окремі ділянки, на острівцях. Саме до них вони й дістаються човнами.
Вулицями уздовж каналів ходити слизько. Навіть у найбільшу спеку дунайський мул - вологий. Тому скрізь поклалені довгі дошки - "кладки". Є навіть жарт, що у Вилкові п'яні хитаються специфічно, - щоб не впасти з цієї кладки.
Дахи переважно вкриті не шифером, а черепицею. Розповідали, що збереглося й багато справжньої французької черепиці: є будинки, де на кожній є напис "Марсель".
Якщо ви замовили екскурсію, то вас почастують юшкою з дунайської риби та місцевим домашнім вином. Вино також можна купити окремо. Як і мед, до речі.
Далі можна дістатися катером до біосферного заповідника Дунайські плавні. Подивитися на острови, де живуть пелікани та інші рідкісні птахи.Зупинитися біля умовної позначки 0 км (нульовий кілометр). І не захотіти більше нікуди повертатися з цих заповідних островів, де говорять лише дунайські хвилі.
Видно, кудись ми запливли - трохи за межу. Або мій мобільний так зреагував. Бо спочатку мій оператор привітав мене смс-кою у Румунії. А пізніше, дорогою назад, - із поверненням до України.
( більше... )

Вчора під Лисою горою стояла міліцейська машина. Я думала спочатку, що зробили цю гору якоюсь закритою територією. Автомобілі ніби зовсім не пропускали, а пішоходів попереджали, що палити багаття не можна - і пускали. Щоправда, коли зсутеніло, наряду там вже не було.
Тимчасом - хто хотів, той палив. З ночі в повітрі відчувається паскудний запах гару. Невідомо на що схожий. Часом нагадує палений папір. Найцікавіше: спілкувалася зранку з подругою з Санкт-Петербурга, то вона сказала, що в них саме сьогодні почалося точно таке ж.
Думаю, дощ зараз допоміг би. Тільки нормальний, а не той, після якого знову душно.
P.S.Це "щастя" доморощене чи з Москви прилетіло?

ніколи не буває однаковий

( +колір )

Дощ полив, і день такий полив'яний. Все блищить, і люди як нові. (с)
( жестяки... )