Дитя Чорнобиля

Приїхали на Європейську ввечері. Людей було дуже мало. Знайомих не побачила. Може, були у першій половині дня. На площі говорити - складно. Пішли у "забігайлівку", там повечеряли, обговорили, що планували. Повернулися. Люди почали зриватися з місця і бігти вгору по сходах. З'ясувалося, то приїхала міліція. Народ побіг на неї дивитися (як у зоопарк, їй-бо). Ну, і ми теж. Подивилися одне на одного - пішли назад.На сходах - чергова фігня. Щось незрозуміле. Валяється якийсь чувак, його гуртом намагаютсья підняти, він не піднімається. Хтось каже, шо то провокатор. Його беруть кілька людей за руки-за ноги, тягнуть вниз, несуть майже до самої траси. Той лежить. Навколо збирається все більше народу. Знімають на камери. Знайомі зустрічають знайомих. Переключаємося на розмову. Пізно, але все ніяк не темніє. Якісь білі ночі. Збираємося. Виїжджаємо за Київ. Дорогою бачу дуже низько величезний червоний місяць.

Ось із ким ще можна зустрітися під час вечірньої прогулянки (вчора). Тікав від мене, не хотів фотографуватися і пихтів у мій бік. Але потім дозволив "клацнути".

Давно не їздила у метро. Стою так сьогодні на ескалаторі, що несе вгору, на "Золотих воротах". Навпроти спускається донизу Сергій Василюк з "Тіні сонця". Трохи пізніше бачу на протилежному ескалаторі свою знайому, з якою не спілкувалися мільярд років. Не бачить мене. Видивляюся вже навмисне. Чиє знайоме обличчя побачу третім? Ескалатор закінчується. Виходжу з нього. Ступаю кілька кроків. Зустрічаюся з Ярославом Гадзінським! Перекинулися кількома словами. Бо мені на роботу і йому на роботу.
Вже заходячи до офісу, стикаюся ще з однією знайомою. Цікаво, що вона певною мірою має стосунок до тієї, яку бачила на ескалаторі.

                                                                  а не якесь там Фаберже (с)
Усі ми знаємо фільми, у яких герої пафосно кидають одне одному зарозумілі фрази. Потім народ у компаніях не менш пафосно розмірковує, що ж той чи інший персонаж вкладав у свої мутні слова. Життя так зіронізувало, що і я мимоволі, тільки у реальності, стала учасником схожої ситуації.
Отже, це було задовго до виборів. Саме намічався круглий стіл за участі різних кандидатів від політичних сил, громадських організацій, преси. Словом, збірна солянка. Пам'ятаю: поспішала на подію, спізнювалася. Біля порога будівлі, де все відбувалося, майже переді мною загальмувала якась легкова машина. Дівчина, яка з неї вийшла - несподівано - була моєю однокласницею (назвемо її L). Не бачилися хтозна-скільки років. Гукнула мені, запитала, куди це так поспішаю. Я відповіла й пішла до дверей. L кинула мені фразу: "Вступай до правильної організації, поки не пізно!" (чи "змінюй організацію" - щось у цьому дусі). Я абсолютно не зрозуміла, що вона мала на увазі, але розбиратися не було часу. До того ж, раптом спрацював і повернувся шкільний рефлекс: зважати не на кожну кинуту фразу, а різних фраз саме вона в ті часи кидала всім чимало.
Я зайшла до приміщення, зустріла багатьох інших людей, поговорила про нагальні речі. Подія ось-ось починалася. Ще подумала: L візьме слово, представиться, тоді й стане зрозуміло, кого вона представляє. До слова, з нею ще був якийсь молодик. Зрештою, почалася дикусія. Про L зовсім забула. Тим паче, вона весь час так і просиділа мовчки, а наприкінці доволі швидко зникла. У списках присутніх теж її потім не знайшла. Не загострювала на цьому уваги. Лише за кілька днів, зустрівшись з іншою однокласницею, з якою я товаришую - С, розповіла їй цей епізод. Подивувалися вдвох. І все.
Минули вибори. Ввечері С зайшла до мене в одній справі. Говорили про багато речей, зачепили й політику. Раптом С мені каже:"А знаєш, у чому був сенс тієї фрази L ?" Я знизала плечима: "У чому ж?" З'ясувалося, С нещодавно спілкувалася ще з однією людиною, яка, очевидно, близько спілкується з цією L. Дізналася, що L на виборах йшла як кандидат від однієї партії. Кудись там балотувалася. Причому була далеко-предалеко не першою у списку. Отже, та фраза була чи то погрозою, чи то застереженням...
Прецікаво. Навіть не розібравшись, хто я, вирішила типу напасти першою, завчасно побачивши у мені конкурента. При тому, що людина я безпартійна і тим паче нікуди балотуваися не збиралася. Як і гратися у якісь розборки. Що не заважає іншим жити за принципом: "сам вигадав - сам образився". Весела інсталяція.

Зранку в метро побачила Богдана Логвиненка. Він саме спускався ескалатором на "Золотих воротах", а я їхала вгору. В руці тримав, здається, якусь чашку. За специфічним одягом його неможливо не помітити.
_____
Сьогодні вирішила спостерігати - що найбільше читають у метро. Чомусь у більшості була "Комсомольская правда". А тому, що її безкоштовно роздавали на вулиці.

+ Р.S. Дуже сподобалося. За моїми спостереженнями, це далеко не перша помилка, якої припускаються, як правило, іноземні ЗМІ. Помилка за Фрейдом чи що...
Звідси: http://community.livejournal.com/journalism_ua/683877.html

Сьогодні була на Поштовій площі, біля річкового вокзалу...По роботі. Поки чекала - бо прийшла раніше,ніж треба - подивилася на Дніпро, на небо із легкими хмарками...А ця краса навіює роздуми про життя. І не завжди - легкі... Півдня боролася із бажанням курити.Істеричним бажанням. Я його перемогла.
Вирішила відразу не йти до офісу, а погуляти Києвом. Сонце - уже зовсім літнє. Тільки важкі думки спокою все одно не давали. Хотілося все переосмислити.Знайти вихід - у тих проблемах, де зазвичай "не клеїться"...
Блукала київськими вулицями - серед юрби людей і наодинці з собою. Здавалося, що тягну щось величезне і важке. Це були думки, які я не збиралася виговорювати. Знову зробила висновок, що усе теба залищити так, як і було. Поки. На невизначений термін.
Але всередині все боліло.
Вирішила зайти до книгарні "Є" на вулиці Лисенка. Довго проблукала між полицями у своєрідній медитації. Трохи відволіклася. Придбала кілька книжок. Тепер я була ще й фізично навантажена:)
І ось, виходячи із книгарні, я зустрілася із...Сашком Ушкаловим. Якби навмисне планувала зустріч, могли б ще й розминутися. Зустрічаємося ми завжди якось неочікувано. Я спинилася, одночасно впізнаючи й не впізнаючи його (зір останнім часом гіршає). Він теж подивився на мене. Я аж здивувалася, що впізнав. Привіталися.Обійнялися. Не бачилися майже рік!..
Сашко розповів, що він у Києві проїздом. Сьогодні буде транслюватися фінал "Великих українців". Він буде в студії. У "групі підтримки".
Рада була його побачити.
Доля "зіштовхнула" нас несподівано.
Що ж, дивитимусь "Великих українців". А то зовсім про них забула!

Склала державний іспит і захистила бакалаврську. Нервів витратила - описати не можу.Тепер іще нові вступні...Скільки безсонних ночей!..Тепер хоч трохи висплюся...
Кошенята...Не могла ніде їх "пристроїти".Нікому не треба.Пішла на ризиковий крок.Є ж чувак,який задовбував-по мейлу, потім-по мобільному...Все хотів зустрітися.А потім скасовував зустріч чи не приходив.Дивний...Все хотів мене щасливою зробити.Виходу не було.Вирішила "припахати" його.Запропонувада йому кошенят.Він сказав,що знайде господаря.І знайшов!..Сказав, що це якісь люди, які вже давно розводять котів,у них уже є не один кіт,але вони візьмуть і ще кошенят.Сьогодні ми з ним (нарешті!?!?)зустрілися.На метро "Хрещатик".Я передала йому кошенят прямо з торбою,в якій вони сиділи:боялися,кричали...В одного з кошенят вже було ім*я, придумане мною - Степан.І прізвище-Руданський.
Бо рудий.А мій "прихильник"...Збулися дурні передчуття.Якось відразу він мені не сподобався.Хоч і бачились тільки хвилини три...Казав, що потім, на вихідних,зустрінемось-він віддасть сумку.Я сказала,що можна і невіддавати. Але ж йому кортить зустрітися.А я не хочу його більше бачити!Не мо-жу! Я, звичайно,вдячна,що він так допоміг,але із вдячності не можу з ним спілкуватися.Хочу бути чесною.Як його відшити правильніше?..
Трохи незвично без кошенят - з ними був безлад, постійне шарудіння, нявкання...А тепер вдома одна стара кішка.Хоч котів я не дуже люблю в принципі.Це все мама...
У п*ятницю почнеться фестиваль "Країна мрій".Прийду...Буду блукати там самотньою тінню...Спробую передати диски із записами "Сонце-Хмари"...Може,
вдасться...
Треба і до вступних готуватися. Та я і так готуюся...
Хочеться побути самій...
Чогось у мене так останнім часом виходить,що люди, яких хотіла би бачити, мене ігнорують, а ті, кого б не бачила двісті років - лізуть, напрошуються...