homo_feriens: (hryb)
Приїхали на Європейську ввечері. Людей було дуже мало. Знайомих не побачила. Може, були у першій половині дня. На площі говорити - складно. Пішли у "забігайлівку", там повечеряли, обговорили, що планували. Повернулися. Люди почали зриватися з місця і бігти вгору по сходах. З'ясувалося, то приїхала міліція. Народ побіг на неї дивитися (як у зоопарк, їй-бо). Ну, і ми теж. Подивилися одне на одного - пішли назад.На сходах - чергова фігня. Щось незрозуміле. Валяється якийсь чувак, його гуртом намагаютсья підняти, він не піднімається. Хтось каже, шо то провокатор. Його беруть кілька людей за руки-за ноги, тягнуть вниз, несуть майже до самої траси. Той лежить. Навколо збирається все більше народу. Знімають на камери. Знайомі зустрічають знайомих. Переключаємося на розмову. Пізно, але все ніяк не темніє. Якісь білі ночі. Збираємося. Виїжджаємо за Київ. Дорогою бачу дуже низько величезний червоний місяць.
homo_feriens: (hryb)
Кличку все ж іще працювати і працювати над українською вимовою. Спортсмен він беззаперечний, а політик - ні. Хоч, як видно з реакції людей, вони багато можуть вибачити, якщо бачать, що людина говорить щиро і чогось прагне. Інша річ - як вони визначають цю щирість.
Стан у мене літально-піднесений, але під вечір трохи навантажилася однією розмовою.
Згоріла на сонці. Знатиму, як швендяти у відкритих сарафанчиках. (Чай, нє 15 лєт). А мені ще сьогодні на ділову зустріч.
homo_feriens: (coffe)
Ось із ким ще можна зустрітися під час вечірньої прогулянки (вчора). Тікав від мене, не хотів фотографуватися і пихтів у мій бік. Але потім дозволив "клацнути".
240620121003
homo_feriens: (coffe)
Сьогодні холодно якось по-зимовому..Опалення врублять не скоро.Грійтеся хто як може. Тільки не впадайте у сплячку-анабіозячку..А то прийду я.А зустріч зі мною неминуча, як фатум.На вулиці, в транспорті, якій-небудь установі, книгарні, на зупинці, ескалаторі, мості, на концерті, у генделику, у сні. Стосується всіх. І ще. Пам'ятайте: краще фарбувати волосся, ніж посипати голову попелом. (*Гомеричний регіт*).
homo_feriens: (жовте)
Давно не їздила у метро. Стою так сьогодні на ескалаторі, що несе вгору, на "Золотих воротах". Навпроти спускається донизу Сергій Василюк з "Тіні сонця". Трохи пізніше бачу на протилежному ескалаторі свою знайому, з якою не спілкувалися мільярд років. Не бачить мене. Видивляюся вже навмисне. Чиє знайоме обличчя побачу третім? Ескалатор закінчується. Виходжу з нього. Ступаю кілька кроків. Зустрічаюся з Ярославом Гадзінським! Перекинулися кількома словами. Бо мені на роботу і йому на роботу.
Вже заходячи до офісу, стикаюся ще з однією знайомою. Цікаво, що вона певною мірою має стосунок до тієї, яку бачила на ескалаторі.
homo_feriens: (жовте)
Була на українській "батьківщині" "Кока-коли". У смт Велика Димерка. Їздила туди не пити кока-колу. Спілкувалися у димерській школі зі старшокласниками. На зустрічі був і димерець Микола Семиног - фотограф, дизайнер, етнограф. Розповідав про свої експедиції до Чорнобиля та спілуквання з Ліною Костенко. Заспівав давню автентичну димерську пісню. Показував свої фотографії, зокрема й ті, що робив у зоні відселення. Діти ніби зацікавилися. Їх закликали не заривати свої таланти у землю. Потім буде видно, як подіяло. Ці школярі, що мене вразило, писали записки з запитаннями. Іноді здавалося, що вони неуважні, але то була тільки ілюзія. Насправді вони все вловлювали. Мене хтось запитав, чому у такому молодому віці пишу такі серйозні речі. Кумедно.
homo_feriens: (жовте)
                                                                  а не якесь там Фаберже (с)
Усі ми знаємо фільми, у яких герої пафосно кидають одне одному зарозумілі фрази. Потім народ у компаніях не менш пафосно розмірковує, що ж той чи інший персонаж вкладав у свої мутні слова. Життя так зіронізувало, що і я мимоволі, тільки у реальності, стала учасником схожої ситуації.
Отже, це було задовго до виборів. Саме намічався круглий стіл за участі різних кандидатів від політичних сил, громадських організацій, преси. Словом, збірна солянка. Пам'ятаю: поспішала на подію, спізнювалася. Біля порога будівлі, де все відбувалося, майже переді мною загальмувала якась легкова машина. Дівчина, яка з неї вийшла - несподівано - була моєю однокласницею (назвемо її L). Не бачилися хтозна-скільки років. Гукнула мені, запитала, куди це так поспішаю. Я відповіла й пішла до дверей. L кинула мені фразу: "Вступай до правильної організації, поки не пізно!" (чи "змінюй організацію" - щось у цьому дусі). Я абсолютно не зрозуміла, що вона мала на увазі, але розбиратися не було часу. До того ж, раптом спрацював і повернувся шкільний рефлекс: зважати не на кожну кинуту фразу, а різних фраз саме вона в ті часи кидала всім чимало.
Я зайшла до приміщення, зустріла багатьох інших людей, поговорила про нагальні речі. Подія ось-ось починалася. Ще подумала: L візьме слово, представиться, тоді й стане зрозуміло, кого вона представляє. До слова, з нею ще був якийсь молодик. Зрештою, почалася дикусія. Про L зовсім забула. Тим паче, вона весь час так і просиділа мовчки, а наприкінці доволі швидко зникла. У списках присутніх теж її потім не знайшла. Не загострювала на цьому уваги. Лише за кілька днів, зустрівшись з іншою однокласницею, з якою я товаришую - С, розповіла їй цей епізод. Подивувалися вдвох. І все.
Минули вибори. Ввечері С зайшла до мене в одній справі. Говорили про багато речей, зачепили й політику. Раптом С мені каже:"А знаєш, у чому був сенс тієї фрази L ?" Я знизала плечима: "У чому ж?" З'ясувалося, С нещодавно спілкувалася ще з однією людиною, яка, очевидно, близько спілкується з цією L. Дізналася, що L на виборах йшла як кандидат від однієї партії. Кудись там балотувалася. Причому була далеко-предалеко не першою у списку. Отже, та фраза була чи то погрозою, чи то застереженням...
Прецікаво. Навіть не розібравшись, хто я, вирішила типу напасти першою, завчасно побачивши у мені конкурента. При тому, що людина я безпартійна і тим паче нікуди балотуваися не збиралася. Як і гратися у якісь розборки. Що не заважає іншим жити за принципом: "сам вигадав - сам образився". Весела інсталяція.
homo_feriens: (жовте)
Учора після роботи встигла забігти на презентацію другого видання "Кляси" Павла Вольвача. Загалом було трохи занудства, від тих, хто виступав на заході крім автора. Що сподобалося - цю книжку вже видали в Азербайджані. Зараз йдеться про переклад для турків, про видання у Туреччині накладом близько 3 тисяч. Під питанням видання "Кляси" у Франції, хоча це дуже малоймовірно.
Автора давно не бачила. Він змінився. На краще, як здалося.Пам*ятаю бачила його, коли він ще працював на радіо "Свобода" - тоді часто заходила до офісу... Купила книжку, звісно.Взяла автограф. Передала привіт від ... . Павло Вольвач зрадів, здивувався: "А чому ж він сам не прийшов?" - "Та прихворів трошки...".
Потім я побачила знайомих, трохи поспілкувалися. Але посидіти з ними нікуди не пішла, бо відчула, що стомилася.
homo_feriens: (жовте)
Зранку в метро побачила Богдана Логвиненка. Він саме спускався ескалатором на "Золотих воротах", а я їхала вгору. В руці тримав, здається, якусь чашку. За специфічним одягом його неможливо не помітити.
_____
Сьогодні вирішила спостерігати - що найбільше читають у метро. Чомусь у більшості була "Комсомольская правда". А тому, що її безкоштовно роздавали на вулиці.

+ Р.S. Дуже сподобалося. За моїми спостереженнями, це далеко не перша помилка, якої припускаються, як правило, іноземні ЗМІ. Помилка за Фрейдом чи що...
Звідси: http://community.livejournal.com/journalism_ua/683877.html
homo_feriens: (жовте)
До Трипілля делегувалися: Галка і Костя, Марійка і, звісно, я.
Дорога була весела. Коли проїжджали повз поворот на Нові Безрадичі, я не втрималася порепетувати, що там дача Ющенка. Та нам треба було далі)
На місці нас зустріла Елоїзза (Юля) зі своєю родиною та друзями.
Офіційна частина - відвідини музею трипільської культури. Після цього справді (й не тільки мені) захотілося щось пошукати...Тільки розкопок проводити ми не стали, а просто виїхали на природу. Там до нас трохи пізніше приєднався й екскурсовод із музею - наш гід у трипільському світі.
Завдяки господарям зустрічі долучилися до екстримальної розваги. У цьому допомагали мотузки, кріплення, страховка, навколишні дерева та дніпровські кручі.
Господарі для гостей не пожаліли нічого. )

Увага! Далі може дивитися тільки Віктор Андрійович. Вибачте, що ми до Вас так і не завітали. http://photo.i.ua/user/1188885/128692/?rnd=510073
:))
homo_feriens: (жовте)
Сьогодні була на Поштовій площі, біля річкового вокзалу...По роботі. Поки чекала - бо прийшла раніше,ніж треба - подивилася на Дніпро, на небо із легкими хмарками...А ця краса навіює роздуми про життя. І не завжди - легкі... Півдня боролася із бажанням курити.Істеричним бажанням. Я його перемогла.
Вирішила відразу не йти до офісу, а погуляти Києвом. Сонце - уже зовсім літнє. Тільки важкі думки спокою все одно не давали. Хотілося все переосмислити.Знайти вихід - у тих проблемах, де зазвичай "не клеїться"...
Блукала київськими вулицями - серед юрби людей і наодинці з собою. Здавалося, що тягну щось величезне і важке. Це були думки, які я не збиралася виговорювати. Знову зробила висновок, що усе теба залищити так, як і було. Поки. На невизначений термін.
Але всередині все боліло.
Вирішила зайти до книгарні "Є" на вулиці Лисенка. Довго проблукала між полицями у своєрідній медитації. Трохи відволіклася. Придбала кілька книжок. Тепер я була ще й фізично навантажена:)
І ось, виходячи із книгарні, я зустрілася із...Сашком Ушкаловим. Якби навмисне планувала зустріч, могли б ще й розминутися. Зустрічаємося ми завжди якось неочікувано. Я спинилася, одночасно впізнаючи й не впізнаючи його (зір останнім часом гіршає). Він теж подивився на мене. Я аж здивувалася, що впізнав. Привіталися.Обійнялися. Не бачилися майже рік!..
Сашко розповів, що він у Києві проїздом. Сьогодні буде транслюватися фінал "Великих українців". Він буде в студії. У "групі підтримки".
Рада була його побачити.
Доля "зіштовхнула" нас несподівано.
Що ж, дивитимусь "Великих українців". А то зовсім про них забула!
homo_feriens: (жовте)
зайшла пообідати в "Домашню кухню" біля м "Театральна".Взяла хавчик.А народу -
сісти нікуди!Тут бачу столик, за яким сидить один чоловік, який,видно,зараз уже звільнить місце...швидко підходжу до столика.раптом дівчина, яка прибирала зі столу, підіймає очі, вітається, називає мене на ім*я.ледь впізнала її - вчилася з моїм братом в одному класі, живе у сусідньому будинку.
давно її не бачила.поговорили.вона,виявляється, тут працює ще недовго...
в шкільні роки вона мріяла про суперхлопця - забезпеченого, з усіма наворотами...не встигла у неї спитати, про що вона мріє зараз.
homo_feriens: (c1)
Склала державний іспит і захистила бакалаврську. Нервів витратила - описати не можу.Тепер іще нові вступні...Скільки безсонних ночей!..Тепер хоч трохи висплюся...
Кошенята...Не могла ніде їх "пристроїти".Нікому не треба.Пішла на ризиковий крок.Є ж чувак,який задовбував-по мейлу, потім-по мобільному...Все хотів зустрітися.А потім скасовував зустріч чи не приходив.Дивний...Все хотів мене щасливою зробити.Виходу не було.Вирішила "припахати" його.Запропонувада йому кошенят.Він сказав,що знайде господаря.І знайшов!..Сказав, що це якісь люди, які вже давно розводять котів,у них уже є не один кіт,але вони візьмуть і ще кошенят.Сьогодні ми з ним (нарешті!?!?)зустрілися.На метро "Хрещатик".Я передала йому кошенят прямо з торбою,в якій вони сиділи:боялися,кричали...В одного з кошенят вже було ім*я, придумане мною - Степан.І прізвище-Руданський.
Бо рудий.А мій "прихильник"...Збулися дурні передчуття.Якось відразу він мені не сподобався.Хоч і бачились тільки хвилини три...Казав, що потім, на вихідних,зустрінемось-він віддасть сумку.Я сказала,що можна і невіддавати. Але ж йому кортить зустрітися.А я не хочу його більше бачити!Не мо-жу! Я, звичайно,вдячна,що він так допоміг,але із вдячності не можу з ним спілкуватися.Хочу бути чесною.Як його відшити правильніше?..
Трохи незвично без кошенят - з ними був безлад, постійне шарудіння, нявкання...А тепер вдома одна стара кішка.Хоч котів я не дуже люблю в принципі.Це все мама...
У п*ятницю почнеться фестиваль "Країна мрій".Прийду...Буду блукати там самотньою тінню...Спробую передати диски із записами "Сонце-Хмари"...Може,
вдасться...
Треба і до вступних готуватися. Та я і так готуюся...
Хочеться побути самій...
Чогось у мене так останнім часом виходить,що люди, яких хотіла би бачити, мене ігнорують, а ті, кого б не бачила двісті років - лізуть, напрошуються...
homo_feriens: (Default)
Вирішила зустрітися в реалі з тим диваком, що мені пише (про це детальніше у попередніх постах),
і все нарешті з"ясувати.Але зустріч уже кілька разів переносив він сам.То "захворів", то "ще не одужав", то просто переносив - без пояснень.Мали зустрітися сьогодні.Але він знову вирішив:"Краще завтра".Зовсім не хочеться на нього витрачати день, але якщо вже взялася... Коли ми вперше домовилися про зустріч, я відчувала хвилювання, бо не знала, до кого йду і чим все це скінчиться. Хоча й сказала собі :"Треба".А тепер пофіг.Бо, здається, він сам невпевнений(тільки не знаю, у чому).Я ж готова зустрітися хоч зараз.
І ще,по-моєму, він не має самоповаги.Якби мені ото так відповідали у мейлі, я б уже плюнула і не зв"язувалася.Правда, можливо, він мазохіст...І зустріч, напевне, навмисне відтягував, щоб "приурочити" її до 8 березня...
Коротше, все одно в мене запитань більше, ніж відповідей.
Я знаю, що ризикую.Але мені не страшно.Вже не страшно.
Просто зрозуміла, що якщо не розберуся відразу, далі буде тільки гірше...

Чекайте прямих включень

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

January 2018

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom
Page generated 29/5/25 07:03

Expand Cut Tags

No cut tags