Дитя Чорнобиля

Збиралася їхати у гості, на день народження, дістала із шафи плаття. Чомусь подумала, що цього дня обов'язково має бути розмова про Гітлера. ( ... )

Прийшла до київського музею-квартири Павла Тичини. Принесла від себе канцтовари - вони збирають для допомоги школярам http://vzahalinijak.livejournal.com/510673.html. Мені подякували, розпитали трошки, хто я.
Стомлена-забігана, повернулася додому. Аж тут мені телефонують. Із музею. Здивувалася. Мені працівниця сказала таке. Водночас зі мною до музею зайшов ще якийсь чоловік. Чи не зауважила я за ним нічого підозрілого. Бо після того візиту з музею пропав комп'ютер. Працівники в трансі. Я, звісно, пам'ятаю, що якийсь чоловік там був, але глянула на нього лише побіжно, особливих прикмет, на жаль, не запам'ятала. Можливо, то й не він, але хоч би зачіпка була. ( ... )

На диво не потрапила вчора у різні заміси. Тепер читаю вчорашні новини. Через хворобу ходила в [затемнених] окулярах, тому мене майже ніхто не впізнавав. Зате - бачила всіх, кого треба.
У другій половині дня переключилася на нібито не-політику. Підгоріла на сонці. Потрапила під дощ (пізно ввечері). Ідея гуляти цілу нічку вкотре відкладена на "потім". Вихолостилася фізично. Проте почувалася добре і спокійно.

Щось не можу пригадати, коли востаннє у Києві присвячували день одній видатній особистості. Цієї суботи у Києві тривав день Кіплінга. ( ... )

Передала в книгарню на Пушкінській книжки, що згодом мають поповнити сільську бібліотеку. Багато-багато гуляла. На території військового госпіталя почула дивні звуки. З дерева. Щось між зойком і бУльком води. Нагадало також звук, коли відключають сингалізацію в автомобілі. Подивилася вгору, чекаючи побачити якусь нову невідому пташку. ВорОна. Навчилася перекривляти цей звук, треба ж. Полазила територією Київської фортеці. Нетоптаний сніг повільно розтає. Сонце - сліпить.

Побувала на книжковій Петрівці. Вперше у будній день. 10-томник Нечуя-Левицького знайти вкрай складно - на розкладках-розвалах; а "під дахом" за нього правлять так само, як і у Львові, півтори тисячі гривень. Окремі томи продавати, звісно, не бажають, або ж - за (г)асторономічну ціну. Загалом хлопці в "Букіністі" суперхитрозаді, заточені на максимальне бабло. Під майже-відкритим небом, я не дивно, затишніше. Походила між полицями, ящиками. Троє продавців говорять собі. Найстарший читає вірш (видно, свій) про депутата; потім говорять про політику та яйцеметання; далі мова заходить про недавні перевірки: щоб ні в кого з продавців на робочих місцях не було ніякої політичної агітації. У хлопця, у якого збираюся купувати кілька книжок класиків, поверх однієї з коробок лежить газета "Свободи". Та він, видно, не париться. Ловлю себе на думці, що просиділа б тут весь день - серед старовинних книжок, взявши собі ще кави та слухаючи життєві історії. Але не можна.

Учора вперше мала справу з замовленням квитків через сервіс kvytky.ua. Там можна забронювати квиток на якусь подію та забрати його у якійсь із кас kvytky.ua протягом доби. Я так зробила, розрахувавши за часом, що саме змотаюся в касу, а тоді візьмуся за інші справи. Найзручніше мені було забирати квитки у касі в ТЦ "Термінал", що у Броварах. Слід додати, що список ( ... )

Коли відносини переходять у майже постійні вибачення, - трошки напружує. Треба сказати, що пробачаю все наперед, авансом. Ображатися не маю на що. А загалом усе непогано.
.....
Виступала з доповіддю про Софію Русову. Коли потім підходили люди, щось запитували-уточнювали, йшлося про Київ, а я за інерцією подумки була ще десь у Чехії.

Несподіване, як на мене, продовження історії. За кермом авто був художник Сергій Поярков. Щоб не переказувати усю передісторію, даю найважливіші лінки: http://journalism-ua.livejournal.com/1634783.html , окрема думка: http://gazzprom.livejournal.com/236791.html

Сподобалася оновлена набережна. Хоча й дехто обурюється, що це "показуха", але ж це не на один день. Більше б таких "показух". І бажано, в кожному місті.

( ......... )