Дитя Чорнобиля

Сьогодні на честь вихідного мобільний подарував мені "здихання" свого акумулятора. Буває. Присвячу себе мистецтву і гулянню. Зараз щось приготую. А тоді...Хотіла б поїхати, як не дивно, в Мамаєву слободу. Для інтересу, бо досі там не була. Шукаю по квартирі якийсь зі старих мобільних - поки що переставити туди сім-картку.

Вихідний вирішено було приділити прогулянці на природі (майже спонтанній), музиці, медитації, тиші, співу пташок. Шуканню місць, де б не чути людського галасу і завивання моторів (чи галасу моторів і людського завивання?). Це складно, коли всі вивалюють на шашлички з шансончиком. Але чудово, що джипи можуть проїхати ще не скрізь. І тоді: багато повітря, таємничість, загадковість, розчинення у навколишньому.( ... )

Скоро новоспечене свято. Буде багато рожевого і червоного. День пахнутиме корицею, ваніллю, цукровою пудрою, карамеллю, шоколадом, шелестітиме обгортками, блищатиме гламурними стразами. Хтось, як завжди, не витримає, накладе на себе руки. Цього не зауважать за галасом. Прошу тих, хто потопатиме в егоїзмі, не забути цього дня про тих, кому справді хріново. Їх же насправді багато.
P.S. А писати про себе зовсім не маю часу.

На вихідних їхала у метро. На одній із зупинок заходить дідок, який має намір співати, збираючи у пакетик, хто скільки дасть.Він буквально на мить випередив фольклорний жіночий ансамбль, тож співачки так і залишилися на платформі.Двері зачинилися.І щойно дідок проспівав перший рядок, як із іншого кінця вагона йому відповіли початком тієї самої пісні, але з музикою.Дідок замовк і зупинився коло дверей.А з того боку наростав звук.Двоє хлопців грали - на скрипці та гітарі, а дівчина - співала: "Ой, радуйся, земле".Коли вони майже доспівали, пройшовши весь вагон, змогла розгледіти їх краще.З собою вони тягнули ще й звукопідсилювальну установку - дівчина співала у мікрофон.На ній були камуляжні штані.

Є у мене старенька двоюрідна бабуся Марія. Пише мені звичайні, не електронні листи, надсилає листівочки.Багато у житті бачила й пережила.Дитинство та юність її минули на Київщині, потім жила на Волині, далі переїхала на Тернопільщину, де живе й досі.Я попросила її надсилати мені якісь цікаві спогади.Вона надіслала вже чимало. Побутові деталі на тлі історичних подій.Бувають просто унікальні речі.Ще й такий стиль написання...Тепер так уже ніхто не напише.
Подаю один із її листів, із певними скороченнями та зі збереженням стилістики.Про святкування приходу Нового, 1937 року...(До речі,за кілька днів цей спогад мають надрукувати в одному місцевому виданні).( ... )

Рік, що минає, приніс зміни і стреси. Зміни локалізації, роботи, деяких уявлень. Раніше ніколи б не подумала, що буду спілкуватися і працювати з такими людьми. Хто прийшов новий і хто зі "старих" залишився зі мною, - дякую. Було нелегко.Дещо перемололося і вляглося.Інше - бунтуватиметься ще довго, і це добре.
Немає святкового настрою. Є бажання трохи відпочити.

Тематичні вечірки - це круто. Хоча іноді буває дуже витратно.Якось із півроку тому ми з братом робили невеличку вечірку у стилі 80-х для батьків.
( ......... )

Минулої неділі були у лісі. Я знайшла навіть конвалії, - але вони вже відцвітають, тому переважно засохлі. ( ......... )

1. На мене падають скрючені знаки запитання, обмотані стереотипами. Відбиваюся, як можу, відкидаю їх подалі. Та невдовзі - знову ломляться. Це в мене бувають труднощі спілкування з деякими людьми - чи у них зі мною? Як ще можна пояснювати, наприклад, те, що фото має не обов'язково бути відфотошоплене і прилизане майже до невпізнанності, не обов'язково зроблене у студії з кіло мейк-апу (який декому буває протипоказаний), "правильним" освітленням і "потрібним" застиглим виразом вилуплених очей? Що старша людина, то, звичайно, складніше її переконати. Але вікові категорії тут бувають різні...Люди собі навигадували "проблем". Ось невдовзі грядуть ще й два стереотипні свята, від яких не знаєш куди дітися. Про це - окремо. А поки що лікуватиму застуду гучною музикою.
( 2 )

Вижній Березів - це вид на гори з вікна. Це варення з чорниць і бринза, якою посипають банош. Це вечеря при свічках і домашнє, власноруч збите вершкове масло. Це коли крізь сон чуєш, як вночі на горищі білки сортують горіхи на своєму складі. Це джерело з солоною, майже як морська, водою, яка пахне {тухлими яйцями} і з якої потім вивариться сіль. Це розумний коник особливої гуцульської породи, на якому можна кататися без сідла, і тепле вечірнє молоко з-під корови. Це цибуля, яку ріжеш на приготування страви, майже нічого не бачачи від сліз. Це трошки снігу й багато глини. Це каміння з відбитками прадавніх рослин і гострі прозорі кристали. Це старовинні каплиці та хмари, які лягли відпочити на вершинах.( * )