Дитя Чорнобиля

Малґожата Хіллар народилася 19 серпня 1926 року. Справжнє ім'я - Яніна Кристина Хелена Хіллар.
Спочатку свої твори підписувала як Малґожата (Маргарита), потім так уже і лишилося.
Писала переважно інтимну лірику.
Почала навчання у гімназії у Старограді Ґданському. Під час окупації продовжувала навчання на таємних курсах у Варшаві. У 1945-1946 роках перебувала на чиновницькій роботі у Бидґощі. Екзамен на атестат зрілості склала екстерном у 1946 році у Ченстохові. Закінчила юридичний факультет Вашавського університету.
Дебютувала як поетеса публікацією поезії "Слова" у "Новій культурі" у 1955 році. Перший том поезій "Глиняний глечик" вийшов у 1957 році.
Чоловіком Малґожати був відомий критик і поет Збіґнєв Бєньковський. У 1962-му (за іншими даними у 1963 році) народився син Давид. Разом із чоловіком виїхала стипендіатом до США. Перед поверненням до Польщі у 1970 році відвідала Францію, Голандію та Німеччину. У 1967-му випустила томик поезій "Чекання на Давида", присвячений сину. У 1970-му ж році розлучилася з чоловіком. 1972-й - випустила "Вибрані поезії". Після чого взяла тривалу паузу.
У 1995 році вийшла остання збірка її віршів "Готовність до воскресіння".
Померла 30 травня 1995 року у Варшаві.
Усі збірки:
1957: Глиняний глечик
1959: Просьба до чебрецю
1961: Краплі сонця
1967: Чекання на Давида
1972: Поезії
1995: Готовність до воскресіння
[Додам від себе. Поезія проста. Іноді здається - до побутовості. Та є у ній якісь таємні коди. Звичайна "попса" так не проймає ]
( увійти )

Нещодавно дочитала повість польської письменниці Ізабелли Сови «Смак свіжої малини» – першу частину «ягідної трилогії» («Смак свіжої малини», «Терпкість вишні», «Тістечка з ягодами»). Слід сказати, що авторка любить «смачно» називати свої книжки. Наприклад, «Зелене яблучко» («Zielone jabłuszko») – ще одна її повість.
Книжки трилогії купила кілька років тому, але черга до них дійшла тільки тепер, незважаючи на соковитість і привабливість обкладинок.( Read more... )

Як ви ставитеся до творів, у яких розповідають альтернативні історії людей, які померли: тобто - а як би все відбувалося, коли б не смерть або хвороба? Є кілька таких сюжетів. Відчуття неоднозначні. Автори відразу називають такі твори фантастичними чи наголошують про паралельну реальність.
_____
Задзеркалля: пані Мержинська

У світі, найбільш реальнім з усіх можливих, —
у такому самому Києві, тільки трохи інакшім
(всі знайомі кав’ярні — по другому боці вулиць,
рух екіпажів і авт тече в супротивну сторону), —
по хіднику, освітленім плямами листя, ( Read more... )

Ажіотаж навколо нової книжки Ліни Василівни, яка гучно повернулася, не спадає. Багато хто жаліється, що примірників випустили замало, тому так досі й не купив її "Записок...". Я, до речі, так само ще не "полювала" на новинку.
Тим часом мало хто знає, що у Броварах Київської області живе двоюрідна онука Ліни Костенко. І навіть маленький двоюрідний правнучок...З відомою бабусею не спілкуються. Це звичайна родина. До літератури стосунку не мають. Хоча за новинами про родичку завжди стежать. Нещодавно спілкувалася з ними...Розмовляла з племінницею; її батько - двоюрідний брат поетеси, помер кілька років тому, коли йому було десь чи не під 90...Перед смертю дуже хотів поговорити й попрощатися з Ліною. Але близькі йому сказали: "Облиш ти ці ілюзії, вона ж уже на такому захмарному рівні..." Раніше, ще багато років тому, нібито були спроби налагодити контакт. Не знаю, як там було насправді. Проте до себе поетеса допускає далеко не всіх, складна у спілкуванні, коли ж їй телефонували - нібито могла просто кинути слухавку. Спроби зв'язатися полишили, але жодних претензій до неї не мають, усе розуміють, однаково поважають. Хочуть купити останню її книжку. Просили мене, якщо знайду, взяти примірник і їм. Пообіцяла, що так і зроблю.

Леонід Кисельов прожив 22 роки (1946 - 1968). Починав писати російською, потім - українською. Усе, що сказав у віршах, актуальне і тепер.
( Read more... )

Жінка, письменниця, громадський діяч, політик - в одному флаконі.( Read more... )

Якось купила у Львові у продавців старих книжок примірник "Пана Тадеуша" Міцкевича - польською мовою. Видання 50-якогось там року ХХ століття. І от тільки недавно дійшли руки - взялася читати в оригіналі. Робити це дуже складно. Як і від всіх старих книжок, є специфічний запах - якоїсь злежалості, дрібного "книжкового" пилу і ще чогось, що словами не опишеш.Тут він якийсь аж занадто різкий. Люблю старі книжки, раритети. А тут таке. Думаю, як позбутися "специфіки". Чи є способи "провітрювання"?

Нарешті дочитала вчора першу частину "Темної вежі" Стівена Кінга. З подивом зрозуміла, що хочу читати далі. Ніколи не подумала б.

Учора після роботи встигла забігти на презентацію другого видання "Кляси" Павла Вольвача. Загалом було трохи занудства, від тих, хто виступав на заході крім автора. Що сподобалося - цю книжку вже видали в Азербайджані. Зараз йдеться про переклад для турків, про видання у Туреччині накладом близько 3 тисяч. Під питанням видання "Кляси" у Франції, хоча це дуже малоймовірно.
Автора давно не бачила. Він змінився. На краще, як здалося.Пам*ятаю бачила його, коли він ще працював на радіо "Свобода" - тоді часто заходила до офісу... Купила книжку, звісно.Взяла автограф. Передала привіт від ... . Павло Вольвач зрадів, здивувався: "А чому ж він сам не прийшов?" - "Та прихворів трошки...".
Потім я побачила знайомих, трохи поспілкувалися. Але посидіти з ними нікуди не пішла, бо відчула, що стомилася.

З того, що сподобалося сьогодні.
- Про те, звідки ж брати сили, коли все на нулі й ніщо не радує: http://www.glavred.info/archive/2010/02/17/170832-8.html

- "...«Рєбята» налаштувалися рішуче і були впевнені, що вже одного їх вигляду ця маленька, втомлена й незграбненька, на перший погляд, тітонька злякається і віддасть усе, що попросять." Про 50-річну письменницю Ганну Ручай, яка скалічила двох грабіжників http://sumno.com/article/pyatdesyatytryrichna-pysmennytsya-skalichyla-dvoh-/ До речі, досі якось не чула про неї та не зауважувала її творів. Тепер знатиму, що така відчайдушна людина є.